Хворію..Мрію...

Шукаю істини й розгадую загадки

Але себе знайти в собі?

Крадуться згадки

Про те, як я колись хотіла жити:

Любити світ й себе у світі…

Важко…

Творити…

Жити…

Вірити й любити

Не знати правди

Але в правді жити…

Заплуталась.

Не хочу спати.

Лежу, жую таблетки

Хочу свята…

Хворію…

Мрію…

Зізнання

Я так люблю, що здатна все віддати!

Моя любов – немов стрімкий політ.

Немов яскраве і барвисте свято.

Як пісня, як весняний білий цвіт.

Я все віддам, нічого не залишу,

Бо у тобі всі ранки й вечори.

В твоїх вустах усі принади світу,

В словах твоїх я чую шал весни.

Люблю тебе, так щиро і відверто.

До сліз люблю, до болю, до кінця.

Люблю тебе, і хай на шляху терни,

Ми все пройдем й зігріємо серця.