Пустеля

Мені б води, бодай одну краплинку

Ох, як я смакуватиму її!

Горять піски, неначе по вуглинках

Ступаю, йду…з нізвідки в нікуди

Води, води…вже згорбилася, всохлась

Копаю вглиб, аж на зап’ястях кров

Пісок сичить й кусається, мов кобра

Вже яма з мене  - та лишень пісок

Пустельна спрага хижа та ворожа

Вона не знає жалості й вмовлянь

Вслухається до дихання сторожа

Лиш знак подай, скорись - і прощавай.

Води, води, води... які прогнози?

Хто б підказав? Ні карти, ні ножа

Лиш голі руки і тверезий розум...

І лиш у сні навкруг жива вода....

Шукати глибше, краще, помаліше

Чи місце це пусте, лиш трачу час?

Палає сонце ближче, гарячіше

І відчуття... мов гублю долі шанс. 

Мені б води, мені б до тебе, любий

Торкнутись джерела, омитись від думок

Мені б туди, де спокій й прохолода

І голос рідний плине, мов струмок...

© Ірина Бжезінська