В борні загине менше, ніж в покорі

Людині б жити для кохання, в щасті, мирі

Але, як вороги, то значить, -  час до зброї
Хоч страшно говорити, але слова ці щирі -
В борні загине менше, ніж в покорі....

Всі хочуть миру, так, але не шляхом здачі

Чужинці занесуть лиш біль та  горе
В історії один лиш розв'язок задачі,-
В борні загине менше, ніж в покорі....

Роки тортур, концтабори і тюрми

Нквд, Сибіру край суворий
Як вони вірили, що в бій покличуть сурми!
В борні ж загине менше, ніж в покорі

Небесна гвардія щодень стає ще більша

Їх діло в нас живе, не зрадимо ніколи
Тверда рука, гаряче серце, гострий розум...
В борні загине менше, ніж в покорі.

З них кожен там за нас, за Україну

Обличчя юні. Юні, та суворі.
Бо знають вартість кожної години ...
В борні загине менше ніж в покорі.

Із нами Бог й благословення мами

Хотин і Крути, лицарство - у крові!
Моліться за солдат, і тих, хто вже не з нами
Вони пішли, щоб нам не буть в покорі.

Наш ворог давній, хитрий та підступний

Безбожник, що і хрест вкраде в соборі....
Лягли брати, хтось може з нас - наступний...
Але
В борні загине менше, ніж в покорі...!

© Ірина Бжезінська

Для мене Львів поділений на двох…

На тому боці Львова також дощ?

Твоєму боці? Також холод, мряка?

Для мене Львів поділений на двох…

На два фронти, з кордону ворон кряка…

Як там у тебе? Осінь чи весна?

Метуть сніги чи розквітають липи?

У мене тут дощі, дощі, дощі

Поночі ж небо палить смолоскипи…

Не спиться, так, хоч часом у пітьму

Я падаю розбита та безсила

Та не шкодуй мене, я цього не прошу

Я маю лише те, що заслужила…

Тьмяніє осінь, справа до зими

Моя частинка Львова захиріла

Все стало сірим: сад, будівлі, дні

Таке сумне і так придатне в риму

На тому боці Львова також дощ?

Твоєму боці? Також холод, мряка?

Для мене Львів поділений на двох…

На два фронти, з кордону ворон кряка…

© Ірина Бжезінська

Що твоє- те не втратиш, не твоє - не тужи

Ніби змовися світ, все на мене звалилось
Що не зроблю - не так, де б не йшла - не туди
Лиш до діла слова ці згодились:
Що твоє- те не втратиш, не твоє - не тужи

Я стаю крижаною, холодною, злою
Юрби навколо мене, ну як горобці
Кожен з них норовить ще б додать мені болю...
Що моє-те не втрачу, не моє - то іди

Десь я схибила, знаю, а десь поспішила
Десь не змовчала може... десь все навпаки
Доля мовби пограти зі мною схотіла...
Що твоє - не загубиш, як нє - не тужи

І в нещасті є щастя, і в смутку є радість
В просі є ще зернята а в серці любов.
Хай все зараз не так, але світу порядок
Нам лишає лиш наше,
Чуже ж ...відійшло

Якби...

Хотіла прийти, але ти не кликав...
Хотіла пробачити, та ти мовчав...
Хотіла сказати, але ти не слухав...
Не стукав, не бавив, не ждав і не звав...

Якби лиш постукав я б двері відкрила
Так тепло в світлиці, й усе на столі....
Якою б не була холодною днина
Я дам тобі більше, ніж хтілось тобі....

Якби лиш прийшов і до серця долинув
Торкнувся до вуст, пригорнув, як пташа
Розквітла б ураз, як гірська полонина
Диковинним цвітом та барвами дня.

Якби лиш почув те, що може й не кажу
Що каменем тяжким на серце лягло
Я була би лагідна, лебідка-пава
Ти ж соколом був би...любов та добро.

Якби...та холонули страви вечірні
Марніла з лиця, барв вінець усихав...
Якби ти постукав, я б враз відчинила....
Та ти не спішив....тихо вечір минав.

Та ж ми не пара

Та ж ми не пара....
Всі про то казали
Хтось вголос,
Інший нишком, в вус....

Та ж ми не пара
Я - така шалава
Кручу тобою....
Ти ж - ні пари з вуст...

Отак брехали...
Чорнили, шепотіли, гей
Та ти ж такий...
Вона ж....
Все ж видно
Як у ясний день!

Навіщо це, і пощо інше?
Ще встигнеться, постій, пожди...
Ти слухав їх, а я марніла
Гнівила серце, била дні

В чеканні і пустих надіях
Ти слухав їх, мовчала я
Лиш дощ мочив дівочі вії
Раділа миті, все несла....

А потім якось враз розбилось,
Розсипалось й буряном поросло....
І то не світ, не прикипіли кпини...
Це ми не сдержали, не зберегли тепло....

Ніхто не винен перед нами, жоден
Хай хто собі що думав, що казав....
Чи пара ми, чи ні, хто й кому винен....
Не годен чоловік розбите те, чого не мав...

У кожного свій шлях....
Свій Бог....
Свій план

На згадку....

Коли зійшли сніги в густі болота

Все відсиріло, скулилось ураз
Холодний вітер добивав ворота
Вони рипіли тоскно...раз у раз.

Ти підхопився, наче від лихого

Пішов собі... свій чуючи тріумф
Лишив мене голодну і убогу
В холодній хаті...  на пожертву мух.

Погана рада жалість до самого

Поганий радник поспіх... але хай
Ти навіть не спинився на порозі
Погордував, зневажив... і нехай

Я злилась мить, аж холода нечутно

Було від жару злості...та потім
Я відпустила все, хай як би скрутно
Я вигребу, робота, діти, дім...

Чорніли стовбури, життя тривало далі

Минув вже тиждень...ніби й не болить
Ти вирішив за нас, то й йди подалі...
Роби що знаєш, люд не боронить....

Холодна осінь і глибокі тіні

Сірющий сніг й розбитий шлях у даль
Старезна істина неначе тлін на стіні
Ти-Я....нещастя ( щастя) свого є коваль...

© Ірина Бжезінська

Шукаємо дороги

Шукаю я, шукаєш ти, дороги
Ідуть у ніч, по ямах, болотах
Забризкані, знеславлені, убогі
Вже ледь повзем, а ще далекий шлях.

Уже і літо відійшло, відплило
Та відлетіло в вирій, холода...
Що не сховали - знищилось, зігнило
І йдуть без ліку в даль мої літа.

А скоро сніг...безлика сірість смутку
Бруківки цокають, думки кудись летять
Ми п'ємо чай, немов найгіршу трутку
Гірку і чорну, руки аж тремтять...

Шукали ми погоди чи нагоди
А чи пригоди доброї, чи ж ні?
Що вже було, пересказать не годен..
Було та й все, гори тепер в вогні!

© Ірина Бжезінська

Двобій і часом

лапала час, триножила, тримала

він ж утікав, дражнив мене й зникав
а я шукала..наче ту примару
поміж старезних й ветхих диких скал...
 

годинник, ніч, а потім знову ранок

він брав на кпини...він вже, а не я
мене зацьоковував...між інших полонянок
лічила дні... і вірила в дива

двобій на смерть, і я його програю

хоч борсаюсь до сили, до країв
собі вина востаннє наливаю
і гострю ніж...з дошкульних метких слів

не заарканю...й ти мене не зломиш

поглянь у очі...що ти бачиш там?
я спорожніла, наче сон дівочий
в якому гріх обміняно на крам

минають хати, люди і планети

дороги, церкви, і ліси й поля
мій візаві ... у дивних амулетах
де серце - стрілка,
тікі-так...
тільки так...
доля.

© Ірина Бжезінська

Вже відболіло...

Ти думаєш мені болить?

Ти хочеш бачити мене слабку і кволу?
Сміятися із моїх сліз
Стирати гідність мою в порох….
 

Ти розчаруєшся…

Бо я
Вже нечутлива до негоди
І до брехні, і до страждань…
Вже я не я…
Вічність природи…
 

Мине усе

І радість й горе
Як дим летить… і ми туди ж
Хтось вгору…
А інший - вбік… уздовж …

Манить

Мене щось більше 
Ніж дасть мені земне життя
Вже не болить,  я стала інша
Прости, прощаю…

Я пішла

© Ірина Бжезінська

----

 

В нас різні ідеали...різні долі
Інакше бачимо і дивимось на світ
Та хтось сказав що все по волі Божій
І не керує світом чоловік....

 

А значить нам судилося зустрітись
І що написано на долі - не минеш
Якими б нам стежками не ходити
Що в серце влізло, вже не проженеш.

 

Чи то є кара, чи дарунок хто зна
Не нам про те сушить свої уми...
Нам все можливо... і так мало можна
Втрачати легко, важко берегти....

 

Минає день, надходить час молитви
Слова як риска...сума цього дня
На зараз все, скінчилась і ця битва
Та щось не спиться...
Що за чортівня...

© Ірина Бжезінська

Моя перемога

 

Не кожен виклик я приймаю боєм

Хоч люблю перемоги дикий шал…

Та не впиваюсь силою і болем

Бо навіть час…. не всіх злікує ран

 

Хай думають, що хочуть… відступаю

Не моя зброя шершні,блуд, розбрат…

Зробила вибір...Я, - свій меч ховаю.

Спалю трофеї, .... й буде менше втрат!

© Ірина Бжезінська

Ніч на війні

 

Минула ніч… в тривозі та безсонні

У вибухах та спалахах війни….
І, слава Богу, що приходить ранок
А ми отут… і ми іще живі…
 

Не спиться тут… лиш губиться реальність

І падаю в глибокий темний яр…
Не сняться сни… для нас це вже банальність
День, ніч й гвинтіка-друг Зброяр…

Світає…вистріли і птаство…

І лісу шелест…. Й канонади шум…
Земля моя…яка ж вона прекрасна!
Не знищить ворогу оцю її красу!

Затихло… хто-зна що там буде далі

А поки спокій – напишу листа
«Синочку, знаю, помагаєш мамі…
Я тут за вас….а ви – моє життя.

© Ірина Бжезінська

Музика...

На кожен настрій і на кожен день

Знайдеться музика, мелодія і ноти
На кожне почуття - з мішок пісень..
Ти ніби сам, а музика - навпроти.

Ми з піснею живемо у душі

Із нею сміємося і радієм
Буває тужимо і плачемо вночі
Де б ти не був - а музика зігріє

В піснях наша історія живе

Козацька слава й Тарасове слово
Звучить мелодія...й туманом вдаль пливе
Лунає музика... і так мені чудово!

© Ірина Бжезінська

 

Я зла

Я зла...

на тих, хто собі не економить
а з когось останнє здирає...

Я зла
на тих, хто гарно й багато говорить
а що говорив ... хто ж згадає...

Я зла

коли брешуть,
ще  більше, як брешуть за очі

Я зла
коли зверхньо
говорять... хоч самі душею - голота

Я зла

коли лінь
перекреслює долі й години

Я зла

коли молодь
сидить в кабаках й тихо гине

Я зла коли холод

й не має маршрутки додому

Я зла

коли хожу по колу
а - вихід давно всім відомий....

Я зла

це життя
вчить нас каятись
й з Богом вітатись

Я злюсь

Маячня! Але знай

Я  так люблю

сміятись!

© Ірина Бжезінська

Краплинка до краплинки...

Кохання...потічок хвилинок часу

Що лине річкою життя з крутих висот.
Води серцебиття - наша надія спасу
Хоч крутить в вирі мул з земних широт...

Свистять вітри, морозить душу холод

Печуть мов у горні гарячі дні...
Краплинки розлітаються довкола
Хтось новий - рідний вже, а рідні - вже чужі...

Шумить ріка, вода-праматір мріє

Про край краси, кохання і добра..
Хоч тріскає земля, моря міліють
Є віра в нас...хоч йдемо навмання.

Краплинка до краплинки й буде море

Слово за слово - й пісня є нова
Добро до доброго - і зникне зло і горе
Сила до мужності - і правда ожива

Бо кожному з нас сил без міри дано

І в кожному є все, що лиш шука...
І серцю серце віддано назавжди
В руці -  рука...

© Ірина Бжезінська

І я і осінь...

 

І я і осінь - ми уже в літах
Ми маємо що берегти, що дати
Як листя осінь сипле по лісах
Слова мої летять...де ж нові взяти?

 

Я люблю осінь, паморозь, дощі...
Липке болото, сірий вечір в парку.
Люблю, коли тут поруч мерзнеш й ти,
І ми разом старієм...й нам не страшно.

 

У осені свої секрети й сховки
Свої таємні мрії...хто ж їх зна...
Вона дає всім те, що вони просять,
А часом й більше, осінь не скупа...

 

І навіть квіти в пізньому саду
Вона нам збереже в яскравих барвах.
Я люблю осінь, в неї свої сни,
І почуття вже зрілі, не примарні...

 

І я і осінь любимо тепло
Останнє сонце, що пестливо гріє.
І ранній вечір і п'янке вино
Ще молоде... із яблук переспілих....

 

Люблю тебе, люблю короткі дні
Стрімкі дощі і прохолодні ранки
Люблю все віддавати й берегти
Tвоє тепло...
і наші фото в рамках....

© Ірина Бжезінська

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Це ранок і трави в росі
Малина, гриби ... ех, й  погода!
А в річці - лини й карасі

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Сік яблук і слив терпкий смак
Бери скільки схочеш, не шкода
"Вродило" - підтакне чумак.

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Водою джерельних Карпат
Дніпром сильним і повноводим
І морем солоним...  краса!

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Як кузня і шаблі й куліш
Як добрий і щедрий господар
Свій дім, своє поле, свій кіш...

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Хлібами весільних застіль
І образом під рушниками
І спів.. що летить звідусіль.

Ти знаєш, як пахне  СВОБОДА?

Як в полі жита налились
І поле колише, мов море,
І дихає, й з вітром летить.

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Як тюрми, суди, табори
Як людом набиті вагони
Що їдуть кудись в нікуди....

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Як книга на мові своїй
Цупкі сторінки і тривога
За нарід... з шевченкових днів

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Від пилу аж подих підвів
Знов вибух, вогонь, біль і втома
Лиш погляд... і не треба слів.

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Як ліки, лікарні й швидкі...
Здоров'я, життя, сила й врода...
І сльози гарячі й липкі...

Ти знаєш, як пахне СВОБОДА?

Як цвинтар... і сотні хрестів
Убитих за те, що незгоден
І діти... без хліба й батьків.

СВОБОДА - це долі і віхи

Це сотні життів й молитов
Це мамині струджені руки
І татове всім: "Будь здоров"

СВОБОДА це край калиновий
Історії, фрази, рядки...
І прапор, й лелеки у полі..
І з фронту короткі листи...

Все те, що у душах і серці
Все те, що одвіку і нині
Й назавжди ... в житті круговерті
СВОБОДА, ЛЮБОВ, БАТЬКІВЩИНА.

© Ірина Бжезінська

Сезон прощання....сезон дощів

Усе просякнуте прощанням
Неначе краплями дощу

Зважніли дні, зважніли ранки

Розмились замки на піску

Холодний вітер б'є в обличчя

І не сховатись, не втекти

Я мушу йти.. цей день незвичний

Сама в собі...на самоті

Прощання так журить і мучить

Ось телефон, дзвінків нема

Важке все те, що неминуче

Пусті обіцянки й слова

Що ти хотів? Що ти отримав?

Що я знайшла? Що віддала?

Все це в єдину мить спинилось

І линув дощ... прийшла гроза

Прощай...іди з думок назавжди

Вже біль притих...весь бруд осів

Не має сліз, не має правди

Сезон прощання... 

Сезон дощів...

© Ірина Бжезінська

Перемога або смерть

хвилини котяться мов град

лишаючі болючі діри
в душі,
нема шляху назад
усюди смерті, біль, могили...

герой у двадцять

в тридцять п'ять...
герой посмертно і навіки
і стрічка чорна...парастас
нові державні наш віхи...

гримлять бої й церковні звони

день, ніч, молитва...й знов вперед
ідуть на подвиги герої
там - перемога або смерть

© Ірина Бжезінська

Зненавиди мене

Зненавиди мене, мені  так буде легше

Збагнути хто ти є, і хто ти є мені

Кляни мене ,свари, бреши, тобі ж не вперше

Розбий цей рай дрібної метушні

Пусти на волю гнів, роздратування, жалі

Не бійся ранити, не бійся проклясти

Так стімко проминуло наше ралі

Ми вже на фініші, розбиті  я і ти…

Як хочеш – вдар, побий дарунки й посуд

Порви всі фото, витри телефон

Зненавиди мій голос, запах, погляд

І я забуду все… так ніби то був сон….

© Ірина Бжезінська

Твоє життя (пісня)

Коли все просто не так

І ти не бачиш свій шлях

Коли все навкруг чуже

І кожне слово не те

І кожний день як в пусте….

Ти все кидай і тікай

Ніщо ніде не благай

А просто серце відкрий

Ні будь ні добрий ні злий

Все зайве викинь і змий

ПРИСПІВ:

Не возвеличуй, не кляни

Чуже віддай, своє візьми

І просто, просто ЖИВИ!

І біс і Бог заодно

Ти ж пий життя як вино

Смакуй  його аж по дно

--

Зірветься влітку гроза

Впаде на очі сльоза

Що відбулось, то пройшло

Що не збулось, відійшло

Вже ранок стука в вікно

Буяє зеленню гай

Квітує літній розмай

Життя мудріше за нас

Все зайве викине час

Ти або в грі, або пас!

© Ірина Бжезінська

Без мрій

Мої мрії- підступна пастка
Кожен раз мене вводять в блуд
Зводять з розуму, мутять настрій
Сиплють в мозок солодкий флуд

І без мрій аж ніяк не легше
Але й з ними тривожно й зле
Очі бачуть… та серце збреше
І життя знов візьме своє...

Мрії сіті напнули знову
Не порвати їх, не обійти
Ти і мрії в таємній змові
Й я корюся...без боротьби.

Хай все буде, як має статись
Годі мріяти, геть думки
Я не знаю що буде завтра

Та сьогодні ти мусиш піти.

Я без мрій проживу, побачиш
І без тебе також, не жди
Що подзвоню тобі чи заплачу
Все скінчилось, не стій, іди!

Просто вечір і рок наповну

Просто лайф, і ніяких мрій
Щось в душі вже по вінця повне
Від всіх знань і безглуздих війн...

© Ірина Бжезінська

Дощ...

Сумує дощ...шумить так монотонно
Тече потоками брудних холодних рік

Не пахнуть квіти, все сумне і сонне
Усе затихло, стерлось, зник і слід....

Сиджу сама, вслухаюся у тишу

Що так потворно й голосно звучить...
Холодні руки, втомлені зіниці
Це пастка, пустка, вічність а не мить.

Дощі. Дощі. Вже  мабуть буде тиждень

В плащах і джинсах, мокрі і сумні
Погода - жуть, аж хочеться напитись
Забути ці години, ночі, дні  

Не люблю дощ, ненавиджу самотність

І дні без тебе... подзвони, прийди
Усе ще дощ...так сіро й однотонно
Без сонця, без надії ... жди біди.

 © Ірина Бжезінська

Звідкіль у людях стільки нелюдського?

Звідкіль у людях стільки нелюдського?
Чому їм байдужі вони ж самі?
Хто їх боги, які у них герої?
Які картини бачать у ві сні?

Про що їх мрії? Як пройшло дитинство?
Де вчилися і з ким разом росли?
Чому їм в кайф чинити ці безчинства?
Хто їх сусіди, родичі, батьки?

Подумать страшно, важко уявити
Що нечисті отої як трави....
Ніщо не творять, вміють лиш губити
Тупі, бездумні найманці Москви!

Ніколи б не подумала раніше
Що будуть убивать без каяття...
Борімось, браття, за все найсвятіше
За Землю, за свободу, за життя!

І хай тремтять ці нелюди-поганці
Під прапором диявольським своїм
За все що скоїли - отримають відплату
Вони ще й покоління нові їх!
© Ірина Бжезінська

Тривога

Товчеться у грудях зойк

І сльози глибоко душать
Пульсує по жилам кров
І шрами кладе на душу

Повітря тремтить, як лід

Розколює дійсність навпіл
Там – смерть набирає лік
Тут доля стирає нахил

На вервичці їх імена

Повторюю, Боже, Боже
Їх серце не мало дна
Життя ж обірвала доля

Секунди печуть вогнем

І слів не знайду, не знаю
Війна, то як хід конем
За котрим ходів не має

Сирена. Тривога. Бій

Молитва і ряд кулеметний
У сні знов кричу тобі: «Стій»
А ти… ти спішиш, як у пекло...

© Ірина Бжезінська

Доброго ранку, Коханий!

Доброго ранку, коханий

Вже стукає сонце в вікно
І промені в листі веснянім
Тчуть дивне красою панно

Доброго ранку, коханий
Що снилось тобі уночі?
Може фортеці надхмарні
Рицарі, коні, вогні?

Можливо тобі снились гори
Чи ріки прісні та мілкі
Просторе безкрайніє море
Чи гай край села навесні?

А може твій сон потривожив
Неспокій за рідний наш край

І снились тобі запорожці
І Крути, і Київ й Майдан

Доброго ранку, коханий

Який же цей ранок! Поглянь
Колишуться клени, мов пави
І квітне весни водограй

Щебечуть птахи в ля-мінорі

Й комахи оркестром гудуть
Повітря напнуте струною
Тремтить, і нас кличе у путь

Тебе обійму міцно – міцно

Ще хвилька й життя понесе..
Люблю тебе щиро і ніжно
І дякую долі за все!

© Ірина Бжезінська

Чому?

Одне запитання: Чому?
Ну що не так, ну що зі мною?
Чому все те, що так люблю
Ховає доля за стіною

Чому, скажіть мені чому
В чім провинилась, де зблудила
Що не побачила...молю
Ця дивна гра мене втомила

Я ніби припнута стою
Навколо вітер, хмари, злива
Я кличу, голосно кричу
Та ні душі, ні навіть звіра...

Одна... віднині і довік
І це як вирок, раз й назавжди
Як блискавка у мій поріг
Не хочу я такої правди!

Хай тане вечір, як свіча
Й смакує кава, як востаннє
Я все ще тут, та все ж одна
Ні знаків, слів...лише питання

© Ірина Бжезінська

Знову...

Знову здригнулась земля

Від вибухів, плачу й прокльонів
Знову московська орда
Підлізла до наших кордонів
 

Знову земля наша в горлі

Кісткою їм мабуть стала
Знову гартуємо зброю
Щоб стати на захист держави

Знову стріляють, крадуть

Терзають наш край, нашу мову
Знову нам брешуть і ждуть
Що скориться їм весь народ наш

Знову диявольська чернь

Хоче упитися кров'ю
Знову настав судний день
Коли або смерть, або воля

Єднаймося, встанем до лав

Козацького славного війська
Не скорить нас жоден пахан
Чи хан, чи московський убивця

Ми вільний і сильний народ

Ми славного батька є діти
Із нами є правда і Бог
Шевченка й Франка заповіти

За Землю, що силу дала

Ми станемо разом на захист
За матір, і села й міста
Дніпро і кремезні Карпати

Гартуємо зброю і дух

Бо час не до слова, - до діла
Допоки ще ворог не вщух
Ідемо у бій гордо й сміло!

© Ірина Бжезінська

....Лише для тих, хто має в серці гідність

Лише для тих, хто має в серці гідність

Свобода нації - не шарж, не пустоцвіт
Прабатьківська земля, і віра – необхідність
Святий обов’язок, священний наш обід
 

Й не треба нам казати про братерство

Не буде братом той, хто напада
Дегенаратів-московитів в берцах
Зупинить наша рідная земля!

© Ірина Бжезінська

За Україну!

Новини пульсують крізь серце

Ламають судини, мов гілля

Війна - це безчинства і смерті

Диявольсько-дике свавілля

 

Звідкіль надійшло ото лихо?

Істоти, що більше не люди

Якщо їм вбивати  - то втіха

Монголо-словянські приблуди!

Котрим все замало, все пісно

Самим працювать не на руку

То треба щось вкрасти.. і зїсти

А свій дім хай тоне в багнюці

 

Вони нападали, як звірі

Поночі, підступно, з-за рогу

Їх душі понищені цвіллю

Пропутінсько-лживого грогу

Не ми цю війну починали

Та виграти мусим, бо наші

Діди здобували тут славу

Квітучо-співочої нації

Хай діти сміються в садочку

Й цвітуть нам і вишні і сливи

Хай пишно нам вродить колосся

Й грибів буде море, як злива

Спинить саранчу цю ми мусим

Зелені, прожерливі тварі

Тож прапор ще вище підносим

І йдем на цю збройну отару!

Хвала всім солдатам-героям

Ганьба усім зрадникам й катам

Молімось за тих, хто у бою

Тримаймось, тримаймося, браття!

З молитвою день починаєм

За тих хто поліг і хто вижив

З любовю до рідного краю

До України – Вітчизни!

© Ірина Бжезінська

А мені снились квіти ...

А мені снились квіти,

Ті, які ти мені не даруєш
Їх пелюстки живі
Аромат їх так вабить й чарує

Я набік, з подушок

І занурююсь в диво-хмаринку
Ніс лоскоче пилок
У руках чую кожну стеблинку..

Ти до мене привів

Конюшину, ромашки й дзвіночки…
Різнобарв’я лугів
Почуттів різнобарвні віночки
 
Просинаюсь усміхнена….
Обіймаючи квіти примарні
Друга ночі, і тиша
Й лиш тіні блукають намарно…

Ти мені не дзвонив

Я чекала й заснула зненацька
Снились квіти мені
Ті, котрих так бракує для щастя…

© Ірина Бжезінська

Секрет щастя

 

Не зрадити
Не думкою, не словом
Не зрадити
Ні зараз і не завтра
Не ставити
Любов на карту долі
Не падати
Хоч як би було важко

 

Любити
Щохвилини й днини
Давати
Всю себе, свій час і сили
І вірити
Словам, очам і вчинкам
Сховати
Тебе від кривди зливи

 

Пробач
Мене за те, що було
Пробач
За те, що не було
Пробач
Що весни так зрадливі
Пробач
Що зникло те тепло

 

Секрет
Давай і будеш мати
Секрет
Повір і збудеться усе
Секрет
Будь там лиш, де тебе чекають
Секрет
Поразка -це ще не усе...

 

Не зрадь, люби, вмій пробачати
У цім секрет, одвічна суть
Люби, віддай і будеш мати
І будеш тим, ким маєш буть

© Ірина Бжезінська

Великдень. Ранок у тумані.

Зненацька впав туман на Львів
В Великдень зранку все окутав
Сховав дорогу нам у храм
І день і ніч, усе поплутав

Молитви чують небеса
І я їх чую у тумані
Вони мереживно летять
У мою душу, в мою память

 

Яка ж я грішна, зла, недобра
Якаж ж я, Господи прости
Ти вмер за світ, де жадність й голод
Усім засліплюють уми

 

Де досі брат вбиває брата
Де зраджують щодень, щомить
Де гроші то найбільша правда
Де хитрістю уміють жить...

 

Людські пороки вже століття
Надточують душі кришталь
Добра і зла одвічна битва
І зараз йде і в тім печаль

 

Що я також слабка і грішна
Безсила, стомлена, не та
Котра тобі назустріч вийшла...
Ти все віддав.... я ж не взяла

 

Зненацька впав туман на Львів
У Великодній чистий ранок
Христос Воскрес, Воскресне світ
Восреснуть душі занепалі.

© Ірина Бжезінська

На всіх нас є у Бога плани

На всіх нас є у Бога плани
У кожного свій шлях, свій хрест
Свій демон й персональний янгол
І свій початок, й свій кінець...

Свої спокуси й нагороди
Свої і друзі й вороги
Свої надії та тривоги
Свої висоти та низи...

Я не мудріша за природу
Що щовесни дарує квіт
Нову освячуючи вроду
Та осінь, наче всьому звіт…

І я пишу свій звіт, багато

Відгомоніло, відцвіло
І квітнуло весняне свято
Але плодів щось не дало

Засохли бруньки, облетіли

Пахучі білі пелюстки
Вітри холодні налетіли
А потім грози та дощі…
 

На всіх нас є у Бога плани

Ми тремтимо в саду взимі
І не збагнути нам кому з нас
Замерзнути....
                   чи принести плоди.

© Ірина Бжезінська

Магія поезії

Малюю вірш, мов пентаграму
І поринаю в цей обряд
Нашіптую слова-зізнання
І букви полумям горять

Горять, печуть, таврують душу
А потім зцілюють її
Пишу про те, що досі мучить
І чим живу у цій борні

Ця магія старіша світу
І сила в неї неземна
Це обегіг із алфавіту
Й прокляття вічне, що взяла

На себе...пишу,
Малюю вірш, як пентаграмму
Свічу
Задую...
В темноті

Проходить днів туманна сага
Добра і зла одвічний бій
Де слів улеслива омана
Приспить сумління, Вір - не вір

Горять кути, краплинку крові
Ще в зілля я оце додам
Скуштуй, і випробовуй долю
Життя одвічний карнавал...

© Ірина Бжезінська

Кохаймо!

Не бійся щастя

задрощів і поглядів кривих
Це не закляття
Не табу, не гріх
Не оглядайся, не чекай,
Не сумнівайся,
Зараз, вже - наш час.
КОХАЙМО!

Я знаю, як життя ламає душі

Як рвуться струни криком уночі
Мене, як і тебе не хтіли слухать
І я навчилась жить без слухачів
Без друзів, без розмов, без обіцянок
Прийняла світ й себе йому дала
Мінялись дні, і сльози висихали
І як б не було прикро...я жила
Ми довго йшли в цей день
Він наш довіку
Ці погляди, ці доторки, слова
Ритм серця і твої надійні руки
І вогник загадковий у очах...

Не бійся щастя

Так, ми не пророки
І що чекає завтра нам не взнать...
Можливо все до того ...лиш уроки
Які навчили нас отак кохать.

© Ірина Бжезінська