Ковтаю спогади немов холодний чай
Такий гіркий, міцний і ніби чорний
Не вийшло розійтися на "прощай"
Рвуть душу звинувачення, прокльони....
Скоро весна, вже сонце топить сніг
Птахів щоранку спів все голосніший
А ми не пара... Світ нас підстеріг
І обнулив рахунок щастя... Інші
Ми стали інші, навіть геть чужі
І нас не світ ламав а ми трощили
Вся наша гордість, звички, наші "ні"
Вже вибір зроблено.Тепер біжи щосили...
© Ірина Бжезінська
