Сполохані буттям

Ми, - жалюгідні! Вмить сполохані буттям,
Злякавшись ночі,  холоду, і болі
Й майбутньої грози, сховавшись по кутках
Жаліємо себе, картаєм долю....
 
І горді ми своїми помилками.
І ще пишаємось з своєї глупоти...
Гроза мине... і знов настане ранок.
А те, що згублене, - вже більше не знайти.