Говори мені все у вічі

Говори мені все у вічі

Не обманюй мене, не треба!

Бо брехнею ми душу калічим.

Я ж не прошу зірок із неба!

Не права – то скажи відразу.

Зрозумію, виправлю, зможу!

Не ховай лиш в душі образи.

Хочеш  сварки? Кричи, погрожуй!

Лиш не треба мовчати, любий!

Ми такі от, і що з цим поробиш…

І не думай, що скажуть нам люди

Головне, що ми разом. Ти – поруч!

Головне, - що ми щирі з собою.

Ми щасливі разом. Хай часом

Підсолоджуєм щастя журбою

Але ти все ж зі мною. Ми разом!...

Подаруй мені цю весну!

Подаруй мені цю весну!

Бо без тебе – лиш холод й мряка.

Бо без тебе – лежать сніги,

Бо без тебе весна – ніяка!

Сніг лежить навкруги. Морозить

Мені тіло і душу крига…

Бо без тебе, – ніяк не можу.

Вже не можу! Собі на лихо...

Подаруй мені цю весну,

Дай хоч трішки тепла і надії,

Пробуди моє серце від сну.

Хай я знову живу і мрію!

Слова, слова, слова…

Слова, слова, слова…

Складна розмова…

Для когось зміст в словах.

Хтось розсипа слова, мов порох.

Хтось зважує на кожне слово, і думка родиться осмислено і тяжко…

Хтось може все сказати, обіцяти,  -  це йому не важко.

Хтось у словах свої відкриє серце й душу...

Хтось словом причарує, ну а потім - здушить. 

Хтось мовою живе, в словах усе – від ранку й до останку…

Хтось інший ці ж слова кидає, як приманку.

Слова, слова, слова…

Складна розмова.

Коли мовчить душа, -

Холоне слово.

Я йду й боюся оглядатись...

Ти не пускав мене в своє життя…

Ти не розказував про злети і падіння.

Своє життя сховав за укриттям,

Й кидав словами в мене, мов камінням…

Ти не казав про друзів й ворогів.

Що любиш ти, що знаєш, що не знаєш.

Ти лиш казав, що в вирі почуттів

Мене знайшов і понад все кохаєш…

Ти не бажав розповісти всю правду.

Ти уникав питань, а час тече…

Ти просто говорив, яка я гарна

А решта почекає, не втече…

Я слів солодших ще в житті не чула!

Епітети, синоміни, політ!

Так все чудово, мить, і я незчулась

Як закохав мене словесний пустоцвіт.

Та я втекла. Й боюся оглядатись.

Біжу вперед, щоб словом не спинив.

Боюсь лишитись й знову закохатись.

Боюся, щоб ти серце не розбив…

Люблю тебе і слів замало...

Я дихаю тобою

Ти повітря моєї душі!

Хай слова ці летять луною

Й загортаються в дивні вірші.

Ти – мов сонце одвічне.

Тепло твоє гріє. І дає розквітати мені.

Ти – любов, сильна, вільна і вічна..

Справжнє світло в життя метушні.

Пісенька про ...кохання

Твій погляд спалює будь-які мої сумніви.

Твій голос присипляє мою свідомість.

Твої слова розбурхують мою уяву, милий.

Я падаю без пам’яті в кохання і що натомість?

Близько, ближче..

І знов ти далеко

Хто мишка, хто котик

Ось де небезпека

В твоїх очах я все загублю і знайду

В твоїх руках ти весь тримаєш світ, мій світ

З тобою поруч губляться світи й планети

Й руйнується їх звичний біг…

Близько, ближче..

І знов ти далеко

Хто мишка, хто котик

Ось де небезпека

Я люблю…

Я люблю…

А чому б не любити Україну?

Вона надзвичайна!

Її мовою пахнуть квіти…

А душа її в піснях й звичаях…

Її сльози змивають болота

У яких всі міста потопають.

Та для нас важливіша – свобода

А все інше прийде, почекаєм…

Я люблю твої тихі ранки

Десь край лісу ходити босим.

Запашнії Карпатські світанки

Де лягає роса на покоси…

Люблю вечір. Тужливий. Тихий.

Коли серце до серця говорить.

Коли серце шукає втіхи

У віршах, у вині, в розмові…

Я люблю за шалену звитягу

Тих людей, що життя віддали

Щоб ти зараз була – Держава!

Щоб могла я тобою пишатись!

Але часом не можу любити

За той сором, за владу чужинську

й бездарну

Що все топче тебе і губить

А ти все пробачаєш намарно….

Я все пробачу...

Я все пробачу цьому світу

Його ворожість, кривди, біль

Забуду все. Із серця витру

Стаждання спогад, наче цвіль…

Я все пробачу людям. Знайте

Я не кляну, не має зла.

Лиш серце моє не чіпайте

Вже й так в волоссі сивина.

Я всім пробачу. Все пробачу.

Це все було. На серці слід.

Мовчу, не дихаю, не плачу.

І висихаю, наче глід…