Розлука

Розлука тягнеться, як джгут
Перетискає руки, вени
Скрутила серце... там чи тут
Чи день чи ніч,яри, кургани...

Життя, розбиті об броню
І долі, мінами прошиті
Як видих, коротко - люблю
Як вдих - і я... Щодень, щомиті...

Короткий сон і сизий дим
Розлука... довга і тривожна
І сум мов пил, засипав дім
Кружля в повітрі. Аж морозить.

Нелічено було, було
Гуло повітря поміж нами.
Мовчав, як завше телефон.
Лиш в скроні гупало... як знаки.

Розлука тягнеться, як джгут
Перетискає руки, вени
Скрутила серце... Там, де ждуть
Зтрусили цвіт міські каштани....

© Ірина Бжезінська

Не побіжу

 

Та їдь вже, їдь, ну їдь... Не побіжу
Іду своєю звичною ходою
Не встигла на автобус? Підожду
Прийде наступний... Аж яка погода!
Та й де спішити. По що? І куди?
І так той час летить, неначе вихор...
Здається вчора був ще молодий
А вже сьогодні тридцять, сорок з лишком...
Ще вчора біг з роботи у садок
Ще вчора школа... Вже дорослі діти
І ніби можна знову бути вдвох
І просто жити...жити і радіти.
Але чогось гнітить порожній дім
Бракує галасу і того бігу, темпу
Два звичних речення і швидке " па" потім
Світ зажував мене, немов стару дискету.
Не поспішаю, звичний вже маршрут
Куди мені летіти, по що, нащо?
Я зачекаю... Роздивлюсь навкруг
Який ж сьогодні день...
Й який, до біса, настрій.

© Ірина Бжезінська