Квітнуть вже верби на повну
Гарно ж! А я у журбі
Вию мов вовком на повню
В клітці самотності й лжи.
День розчиняється ніччю
Ніч перестрибує дні
Крик перехоплює відчай
Вени - мов зрізані пні.
Скрапує віра у келих
Слів каламутний заміс
Людство вже кинуло жереб
Жінка ... заплутує слід.
© Ірина Бжезінська