Торнадо життя

Мов торнадо засмоктують клопоти
Механічність щоденних справ...
А мені так бракує сонечка
Й щирих слів про кохання дар.

Все розписано в плани, графіки
Дім, робота - маршрутний лист
А мені так бракує захисту
І тебе, щоб мене беріг.

Всі надмудрі ну аж до оскоми
Закордонних слівець вояж...
А мені б лише знати - ти поруч
З морем ластиться теплий пляж.

Ми репостимо, лайкаєм, постимо
І записуєм це у віш-лист.
А мені так бракує простору
І букету...ромашки й ірис.

Не цінуємо лиш все оцінюєм
І купуємо та продаєм
А мені так кортить скупатися
Під оцим проливним дощем...

Соціальні і вкрай урбанічні
Професійні, успішні "цабе".
А в душі десь глибоко гніздиться
Тихий страх, що намарно те все...

© Ірина Бжезінська

Хліба й видовищ...

Пам’ятаєте, «хліба й видовищ»

Може десь так колись і було

А тепер би лиш хліба кусень

Та додому. Набила гулі.

А тепер би лиш тиша, спокій

Без війни, без ридань надривних

Без новин, що життя торочать

Без церковного дзвону щосили…

Без дзвінків посекундно гострих

Без ночей понадміру довгих

Без думок, що лягли мов попіл

На зсивілі  голови многих.

Хай лиш хліб і вода в горнятку

Але більшого щастя й не треба

Як малюк на руках у татка

І не чутно боїв крайнеба…

Як на завтра вже не в окопи

А в оселі до найрідніших

Що ж за щастя життя без воєн

І скільком воно тільки сниться…

Забагато ток-шоу ,«видовищ»

Незліченно брехні та фальші

Заскладні дифірамбів ноти

Загучні обіцянки й марші.

І не видко кінця та краю

Що за нами, що перед нами

Україна обкрадена плаче

Не в вінку а укрита вінками…

А комусь таки «хліба й видовищ»…

© Ірина Бжезінська

Скільки ж нажито хламу ...

Скільки ж нажито хламу

Порохом шар за шаром

Вицвітуть фоторами

Згубляться мрії і плани

Те, що колись носила

Сховане вглиб полиці

Викинути несила

Раптом іще згодиться.

Зміняться може моди

Прийдуть часи інакші

Може, додасться вроди

І буде менше фальші.

Може, затягне рани

Може, буде по вірі

Будуть разом кохані

І перепишем Шекспіра.

Може, але сьогодні

Не відпускає вчора

Біль розтинає скроні

Серце гуркоче громом.

Хроніки воєн і тиші

Мить вироста в миттєвість

Губляться дні і тижні

Б’ються слова мов скельця.

Губляться мрії і люди

І так замало часу

А ми чекаєм чуда

Й того благого щастя.

Скільки ж нажито хламу…

© Ірина Бжезінська

Слова пересохли

Слова пересохли, мов в спеку потоки

Сховались углиб, зачаїлись в душі.

Лиш гляну у очі мигцем, ненароком

Ніхто не спинився, не стишив ходи.

Усі поспішають, біжать навперейми

Життю а чи долі, хто ж скаже, хто зна?

Чужої біди горизонти пустельні

Лякають ще дужче. Дарма, що війна.

Що все ще в окопи закидують міни

І снайпер шукає вразливу мішень

Розтяжок нові павутини на зміну

Старим, що взірвались... І от так щодень.

І от так щоночі. А ночі холодні

Лиш ліс, втома, зброя і сірий бліндаж.

Консерв ніби досить, та щось не голодний

Чогось би із дому... Змінить антураж...

Він мріє про дім, про добробут і спокій

Про вечір у парку, про книгу й сім'ю

Та знов у новинах плетуть дифірамби

Перевертням  мінським, ніяк не збагну

Що то за вкрай велемудрі маневри

Постійний процес та ефекту катма

Одні в мерседесах, одні - в бетеерах

Комусь на розвагу, комусь за життя...

Читати, молитись і їсти, ...і жити.

Слова пересохли, як в спеку річки.

Та мовчки найлегше долати та бігти

Боротись.... Боротись... Сягати мети!

© Ірина Бжезінська

Ти знаєш, що ти — людина?

"Ти знаєш, що ти — людина?"

Б'ють новини і кулі у ціль на ураження.

Безіменна статистика втрат та каліцтв.

Ми усі як мішені - безликі, налякані...

Вже таємно занесені в чийсь таки звіт.

Просто крапка чи хрестик і "до виконання"

Або тут або там кожен -  цифра, гачок...

А Людина, а кожен з нас Божий посланець

Неповторний, єдиний! Жахливий підлог!

Вже ніхто не шукає у людях людського

Там де "соті", зачистки і лиш позивні.

Знівельована сутність життя. Свій чи ворог.

Пряме влучення в душу... Усе у вогні.

Б'ють новини і кулі у ціль на ураження.

Безіменна статистика втрат та каліцтв.

Але кожен - єдиний. Пригадуєш, парубче
Василя Симоненка прекраснійший вірш?

© Ірина Бжезінська

Боже, Боже...

Боже, Боже! Скільки крові

Ще за волю ми проллєм…?
Скільки втратимо героїв?
Скільки нових віднайдем?

Боже, Боже! Що за кару

Ти на нас усіх послав
Звідки нелюдів отари?
Звідки влада яничар?

Боже, Боже! Молю, прошу

Ти терпів... Терпіли й ми
Сотні років, сотні кроків
Ми до дня оцього йшли!

Боже, Боже! Чуєш громи

Не із неба - на землі
Марширують у колонах
Нові бранці у бої.
 

Боже, Боже! Гамір, сльози

Душ невинних зорепад.
Покалічених героїв
Накриває рідний стяг.

Боже, Боже! Небо плаче

Копоть, дим, вогонь і лжа
У дебатах ділять землі
Хто почім, твоя-моя…

Боже, Боже! Досить версій

Книга, меч і хрест – вперед!
Мудрість, сила й чисте серце
Завжди разом - воля й честь!

Боже, Боже! Скільки крові

Ще за волю ми проллєм…?
Скільки втратимо героїв?
Скільки нових віднайдем?
 

© Ірина Бжезінська

Вертайтеся!

І ріжуть тишу похапцем чужі АК
Земля сумирно глушить гради й смерчі
Вже не пшеничні, - мінні тут поля
До укриття. Скриплять надривно берці.

Як мерехтить в очах! Вогні. Вогні.Вогні.
Військова форма, гільзи,гільзи,гільзи.
І кожен день як сто останніх днів.
А жити треба, щоб не було пізно!

Ще треба світ побачити, людей
Зустріти ту єдину й неповторну
А потім в мирі народить дітей
І збудувати дім... Тому, тому повернусь!
***
Хай бережуть вас там молитви матерів
І Богородиця укриє омофором
Вертайтеся здорові і живі
Бо вас чекають, так чекають дома!

© Ірина Бжезінська