Для мене Львів поділений на двох…

На тому боці Львова також дощ?

Твоєму боці? Також холод, мряка?

Для мене Львів поділений на двох…

На два фронти, з кордону ворон кряка…

Як там у тебе? Осінь чи весна?

Метуть сніги чи розквітають липи?

У мене тут дощі, дощі, дощі

Поночі ж небо палить смолоскипи…

Не спиться, так, хоч часом у пітьму

Я падаю розбита та безсила

Та не шкодуй мене, я цього не прошу

Я маю лише те, що заслужила…

Тьмяніє осінь, справа до зими

Моя частинка Львова захиріла

Все стало сірим: сад, будівлі, дні

Таке сумне і так придатне в риму

На тому боці Львова також дощ?

Твоєму боці? Також холод, мряка?

Для мене Львів поділений на двох…

На два фронти, з кордону ворон кряка…

© Ірина Бжезінська

Що твоє- те не втратиш, не твоє - не тужи

Ніби змовися світ, все на мене звалилось
Що не зроблю - не так, де б не йшла - не туди
Лиш до діла слова ці згодились:
Що твоє- те не втратиш, не твоє - не тужи

Я стаю крижаною, холодною, злою
Юрби навколо мене, ну як горобці
Кожен з них норовить ще б додать мені болю...
Що моє-те не втрачу, не моє - то іди

Десь я схибила, знаю, а десь поспішила
Десь не змовчала може... десь все навпаки
Доля мовби пограти зі мною схотіла...
Що твоє - не загубиш, як нє - не тужи

І в нещасті є щастя, і в смутку є радість
В просі є ще зернята а в серці любов.
Хай все зараз не так, але світу порядок
Нам лишає лиш наше,
Чуже ж ...відійшло

Якби...

Хотіла прийти, але ти не кликав...
Хотіла пробачити, та ти мовчав...
Хотіла сказати, але ти не слухав...
Не стукав, не бавив, не ждав і не звав...

Якби лиш постукав я б двері відкрила
Так тепло в світлиці, й усе на столі....
Якою б не була холодною днина
Я дам тобі більше, ніж хтілось тобі....

Якби лиш прийшов і до серця долинув
Торкнувся до вуст, пригорнув, як пташа
Розквітла б ураз, як гірська полонина
Диковинним цвітом та барвами дня.

Якби лиш почув те, що може й не кажу
Що каменем тяжким на серце лягло
Я була би лагідна, лебідка-пава
Ти ж соколом був би...любов та добро.

Якби...та холонули страви вечірні
Марніла з лиця, барв вінець усихав...
Якби ти постукав, я б враз відчинила....
Та ти не спішив....тихо вечір минав.

Та ж ми не пара

Та ж ми не пара....
Всі про то казали
Хтось вголос,
Інший нишком, в вус....

Та ж ми не пара
Я - така шалава
Кручу тобою....
Ти ж - ні пари з вуст...

Отак брехали...
Чорнили, шепотіли, гей
Та ти ж такий...
Вона ж....
Все ж видно
Як у ясний день!

Навіщо це, і пощо інше?
Ще встигнеться, постій, пожди...
Ти слухав їх, а я марніла
Гнівила серце, била дні

В чеканні і пустих надіях
Ти слухав їх, мовчала я
Лиш дощ мочив дівочі вії
Раділа миті, все несла....

А потім якось враз розбилось,
Розсипалось й буряном поросло....
І то не світ, не прикипіли кпини...
Це ми не сдержали, не зберегли тепло....

Ніхто не винен перед нами, жоден
Хай хто собі що думав, що казав....
Чи пара ми, чи ні, хто й кому винен....
Не годен чоловік розбите те, чого не мав...

У кожного свій шлях....
Свій Бог....
Свій план