Сповідь...

Про що я буду шкодувати

Як сонце спалить два крила…

Про що захочу пам’ятати?

А що відпущу в небуття?

Я шкодуватиму, що вчасно

Не всім сказала, як люблю.

Про те, що дуже, дуже часто

Робила кривду без жалю…

Про те, що слів гострила зброю

До тих, кого завжди ждала…

Про те, що віддавалась болю

Не бачачи краси життя…

Я шкодуватиму, що рідко

Була відверта в молитвах.

Я шкодуватиму, що грішна

Цей день – немов в душу цвях.

Я не боюся. Не чекаю.

Хай буде так, як схоче світ…

Я всіх від себе відпускаю

Скидаючи тілесний гніт…

Коли прийде година світла,

Як сонце спалить два крила...

Нічого не візьму з собою.

Я просто зникну в небуття…

Коли на серці сум...

Сьогодні із самого ранку
До мене підкрадався сум.
Він спогадами боляче жбурлявся
А потім – піднімав мене на глум!

Він то ховався, то виходив знову
Колов, щипав, крутив і підганяв!
Нагадував про ту сумну розмову...
Про смуток гостий й біль розчарувань.

Вже кілька днів цей сум не відпускає
То в хованки пограєм, то – в квача.
Вже кілька днів про тебе забуваю…
Згораю,  мов запалена свіча…

Любов....

Я стану повітрям. Ти – моє небо!
Я світлом розлиюсь. Ти – Сонце для мене!

Я стану краплиною в морі безмежних ілюзій.
Коли б не покликав – я вітром весняним озвуся!

Я розчинюся в тобі, наче ранок в тумані осіннім.
У щасті й журбі, -  лиш у тобі я бачу спасіння!

В моїм житті ти – лиш секунда

В моїм житті ти – лиш секунда

Ковток повітря, тільки мить.

Я знов потону у проблемах

Та образ твій мені зорить…

Я випросила в долі цю хвилину.

Хвилину щастя, мрії й забуття,

Тепер ж я плачу, мов мала дитина.

Та збережу у серці почуття…

Пробач мені мою безглуздість.

Моїх чуттів шаленство рим!

В моїм житті – ти лиш секунда...

Чужий та дивний пілігрим…

Я дякую за все, молю прощення

За все що сталось,

Що зроблю.

Я дякую за все, в тобі – натхнення

І ти пробач

Що я люблю…

Не мовчи

Ти тільки не мовчи...

Пробач мені всі успіхи й невдачі.

Пробач, що я так вдалині.

Пробач, що я уже не плачу

Пробач безсилля моїх слів.

Пробач безповоротність долі.

Пробач, що жити вже не має сил...

Пробач, що граю прикрі ролі…

Ти тільки не мовчи!

Скажи хоч слово! 

Тебе почути мушу...

І йди.

Життя не спинить темп.

І я твій спокій не порушу…

Я загубилась у смутку

Я загубилась у смутку порожнеч.

Спинила поступ. Зупинила кроки.

Моє життя – це вервичка із втеч.

Тепер лиш сором розфарбує щоки…

Я загубилась. Виходу нема.

Стомилась йти по лабіринту долі.

Здається – все, я своє віджила…

Лиш серце стукотить іще поволі…

Знайди мене і руку простягни.

Я загубилась. Навколо – лиш морок

Знайди мене. Я втрачена в журбі...

Або розсип землею грішний порох!

Моєї тлінної душі,

І вічної, прекрасної любові!

Усе, що не згорить – бери!

Все решта - відпусти по цій розмові…

Я не самотня, Я просто одна...

Я не самотня.

Я просто одна.

Морем котилась

Хвиля стрімка.

Хвиля ламала

Гордо свій шлях.

Гребнем здіймалась

У небесах.

Хвиля котилась,

Хвиля неслась.

Часом бурхлива

Часом – мов гладь.

Часом зривалась,

Часом пливла.

Завжди самотня ,

Завжди одна.

Лиш опівночі, 

В шторм весняний

Хочеться хвилі

Не бути одній…

Хочеться поруч

Мати плече…

Хочеться слова. 

І віри іще.

Хочеться здатись

На милість вітрів.

В  морі купатись

Забувши свій дім.

Та непогода

Не спинить її.

Зайві тривоги

Роздмухають дні.

Хвиля ламає

Гордо свій шлях.

Рветься угору

Долаючи страх…

Я не самотня,

Я просто одна... 

Хвиля бурхлива

У морі життя.

Я дякую тобі

Я дякую тобі за ті хвилини

Коли я просто плакала, а ти – мовчав.

Я дякую тобі за ті години,

В котрі ти мене «сонцем» називав.

Я дякую тобі за дні щасливі дуже

Коли злітала в небо, наче птах!

Я щиро дякую тобі, мій любий друже

Що ти зі мною поруч весь цей час!

Сумуючи за тобою

Пробач, та я тобі збрехала.... 

Мені бракує твоїх рук.

Тебе від світу я не вкрала. 

Я так втомилась від розлук!

Твоїх цілунків я чекаю

Чекаю дотику, крізь сон

Тебе нечутно ледь гукаю:

"Прийди, візьми мене в полон!"

Пробач, та я й собі брехала... 

Боялася створити гріх...

Тебе лиш чути - так замало!

Та більше дати ти не зміг....

Просто життя...

У цьому світі все безмежно просто:

Хтось обирає замкнутість,
Хтось інший – простір...

Хтось лиш себе над світом величає,

А інший – у любові до людей зростає.

І кожному потрібно визначатись

В що вірити, куди іти й де впасти.

За хвилину до кохання

Навіщо слів твоїх омана

Така солодка і п’янка…

Чому мене так сильно вабить

Твій шал, й безумства глибина…

Навіщо вчиш мене чекати

І мріяти, і снити тим

Кого так хочу обійняти

І розчинитися у нім…

Навіщо дні і ночі марю

Лише тобою, Ангел мій.

Забула я слова кохання.

Ти ж спокушаєш, наче Змій…

І що обрати: шал чи холод

Вогонь чи плеса тишину?

Чи знов ходитимем по колу

Поки любов не прокляну?

Навіщо слів твої омана

Така солодка і п’янка…

Така непізнанна й незнана

Ще кілька слів… І я твоя..