Чекаю

Так важко...й що далі, то гірше

Війною просякнутий пил

Жбурляє мені в очі вітер

Нічого не бачу... Повір

Не цього чекала, не цього

Хотіла лиш тиші й тепла

Різдво у великій родині...

Все зникло...лишилась війна.

Й чекання наддовгі години

Й короткі дзвінки із АТО

Тривоги плетуть павутини

Висмокчують з мене нутро...

Новини...Там знову стріляють

Поранені, зниклі...чому?

Мій Боже, мій Боже, благаю

Й молитва летить у пітьму....

Коханий мій, рідний, єдиний

Я знаю, інакше не міг..

Ніхто із нас в цьому не винен

Але тут так важко, повір...

Я коротко. В мене все добре.

А доня гуляти пішла

Коли там відпустка, надовго?

Чекаю... вже й літо мина.

Ти там бережи себе, ладо

Герою мій, соколе мій

Вертайся скоріше - чекаєм

В нас стільки ще планів і мрій!

© Ірина Бжезінська

Бракує віри…

Бракує віри…
Віри в чудеса,
В людей, в добро, у завтра, у майбутнє…
І  ниють рани
І гримить душа
Грозою розмітає все, оголюючи сутність…
Це не депресія, не вікова хандра,
Не примха панночки від нудності та волі…
Не сум, котрий з середини з’їдає…
Ця істина, як кістка стала в горлі...
Хто гарантує краще? А ніхто
Хто допоможе? Порятує? Може…
Все ж легше тим, хто вірить сліпо
Я ж покладаюся на досвід
Та свій розум.
Отак б заснути...місяці, роки
А потім в інший день відкрити очі…
Але це все лиш марення пусті
Життя ж кепкує, б’є …та потім ще й регоче
Із нас… із мене… з себе…з світу
Бракує віри…
Забагато змісту…

© Ірина Бжезінська