Ти знаєш, не люблю химеру розкоші
Мені милиші щирість й простота
Хтось любить орхідеї й звабу рожі
А я ж закохана в ромашкові поля.
Я люблю вітер, що лоскоче трави
Метеликів і джмелів барвистий рій
Опівдні, як гаряче сонце вшкварить
Ховаюсь в тінь старих-старих дубів.
І так вже на душі прозоро й дзвінко
Так кришталево чисто, наче рай
В цю мить я - Всесвіт, мудра, віковічна
Я – океан. Повір мені й пірнай.
Радію з квітів, мов мала дитина
Торкаюся, вдихаю … тріпочу
Цей подарунок – справжнє, чуєш, справжнє диво.
Люблю тебе, ти знаєш, як люблю.
© Ірина Бжезінська
