На згадку....

Коли зійшли сніги в густі болота

Все відсиріло, скулилось ураз
Холодний вітер добивав ворота
Вони рипіли тоскно...раз у раз.

Ти підхопився, наче від лихого

Пішов собі... свій чуючи тріумф
Лишив мене голодну і убогу
В холодній хаті...  на пожертву мух.

Погана рада жалість до самого

Поганий радник поспіх... але хай
Ти навіть не спинився на порозі
Погордував, зневажив... і нехай

Я злилась мить, аж холода нечутно

Було від жару злості...та потім
Я відпустила все, хай як би скрутно
Я вигребу, робота, діти, дім...

Чорніли стовбури, життя тривало далі

Минув вже тиждень...ніби й не болить
Ти вирішив за нас, то й йди подалі...
Роби що знаєш, люд не боронить....

Холодна осінь і глибокі тіні

Сірющий сніг й розбитий шлях у даль
Старезна істина неначе тлін на стіні
Ти-Я....нещастя ( щастя) свого є коваль...

© Ірина Бжезінська

Шукаємо дороги

Шукаю я, шукаєш ти, дороги
Ідуть у ніч, по ямах, болотах
Забризкані, знеславлені, убогі
Вже ледь повзем, а ще далекий шлях.

Уже і літо відійшло, відплило
Та відлетіло в вирій, холода...
Що не сховали - знищилось, зігнило
І йдуть без ліку в даль мої літа.

А скоро сніг...безлика сірість смутку
Бруківки цокають, думки кудись летять
Ми п'ємо чай, немов найгіршу трутку
Гірку і чорну, руки аж тремтять...

Шукали ми погоди чи нагоди
А чи пригоди доброї, чи ж ні?
Що вже було, пересказать не годен..
Було та й все, гори тепер в вогні!

© Ірина Бжезінська

Двобій і часом

лапала час, триножила, тримала

він ж утікав, дражнив мене й зникав
а я шукала..наче ту примару
поміж старезних й ветхих диких скал...
 

годинник, ніч, а потім знову ранок

він брав на кпини...він вже, а не я
мене зацьоковував...між інших полонянок
лічила дні... і вірила в дива

двобій на смерть, і я його програю

хоч борсаюсь до сили, до країв
собі вина востаннє наливаю
і гострю ніж...з дошкульних метких слів

не заарканю...й ти мене не зломиш

поглянь у очі...що ти бачиш там?
я спорожніла, наче сон дівочий
в якому гріх обміняно на крам

минають хати, люди і планети

дороги, церкви, і ліси й поля
мій візаві ... у дивних амулетах
де серце - стрілка,
тікі-так...
тільки так...
доля.

© Ірина Бжезінська