суботу, серпня 15, 2015

Познайомлюсь для серйозних стосунків



 
Чом би й ні? Що я, крива, горбата?
Все на місці, ніби при мені...
Але, знаєте...душі бракує свята
Сайт знайомств... Прощайте сірі дні!

Так... про себе... Скромна, тиха, мила
Якщо все по-мому, я така
А як щось не так - пиняй на себе
Гепну баняком і все, пішла...

Ріст -середній, очі, певно, сірі
Вік - за тридцять, сорока нема
Є освіта, навіть всіх чотири...
Із дітей - одна лишень дочка.

Не курю, не випиваю, чесно
Хіба зрідка...й я не без гріха
Як ж інакше? Часом -просто пекло
От тоді...хіба ж це дивина?

Виглядаю, мабуть, на молодшу
Днями навіть пива не дали...
Не худа, не надто геть так товста...
Щось серднє... Гени зберегли.

Я шукаю... От колись вважала
З милим рай буде і в шалаші
Це б ніщо...та родичів отари
З нього що хотіли, те й плели

Я уже у мріях малювала
На весіллі тости, сукня, бал...
А вони дивились - мов украла
В них останній золотий сухар...

Йой, понеслось...Значить, я шукаю
Молодого з купою бабла
І освіта і посада мають
Значення, тут я вже не дурна...

Будемо гуляти ми по місту
Селфитись на твій крутий айфон
І писати.... паркувати лексус
тут під знаком - це не моветон

Потім йдемо в  оперний театр
На балет... до речі, люблю рок
Трохи зматюкаємо всю владу
А тоді - шампанське, ну і торт...

Якщо треба - піду до спортзалу
Манікюр, косметика, візаж...
Буду як багіня, грецька пава
За твоє бабло - все буде клас!

Так, уже анкету дописала
Зараз фото... десь із лав шкільних
Завантажуємо...може, хочу мало?
Ще б машину, в вихідні - пікнік

Трохи Франції, Єгипту і на море
І... у Індію,  я люблю вся ярке
Шмоток нових...до вибору, до кольору
От тепер вже точно мабуть все...

То ж шановне панство поспішайте
Лайкате й пишіть мені мерщій
Буде в нас життя  - неначе казка
Ти - працюєш, я - пишу вірші....

пʼятницю, серпня 14, 2015

Шкода...


Дурацький тремор, наче листя
Осики вітер б’є… по пальцях і руках…
Хвалися!
Ну як, відчув себе вже мачо
За котрим бігають, за котрим плачуть?
Схаменися!
Вернися сам до себе…
Віднайди
Вузеньку стежку справжньої мети…
Пожди,
Мовчи… Ще слово й буде пізно…
Ні…іди!

Я звісно буду пам’ятати
Кохання дні, що мов латаття
Ховали озеро душі
Від болю… а потім прокляття
Якесь упало …
Все пішло
Не так як треба, не до того
Ставали ми позліші злого
А потім… твої…
Все, пройшли.
Я звісно, буду пам’ятати
Як посивіла, вже не та
І тремор цей… так не здолати…
Не молода, не молода…
Хоча, я віку не боюся
У зморшках – істина своя.
Ти йди, я ще на мить лишуся
Побуду в тишині сама…

Ще з тиждень тому ми у світі
Лиш починали разом путь…

Шкода на підвіконні квітів
Вони без мене пропадуть.

© Ірина Бжезінська

четвер, серпня 13, 2015

Цей світ ще не таке видав!


Бульварна преса…що не слово
То про розлучення, розрив
Що було так, що помилково
Той зрадив, інший – обдурив
Зіркові епопеї крутять
Журнали, преса… ой ля-ля
У нього нова? Стюардеса?
Ого! Й нова стаття пішла…
У неї там коханець може?
Спортзал, басейн, а діти де?
І вже плітки по колу ходять
Ага, дивись, он де іде…

А я завжди ховала душу
Не йшла де люди, напоказ
Немов табу, що не порушу
Ховала серце раз у раз…
Ніби боялась, що наврочать
Чи украдуть, чи щось іще…
Я так летіла світ за очі
Що зараз, навіть, сміх бере.
Пишу: Поетка знов самотня
Не так: Дурепу трафиф шляк…
Або: Межа. Гра незворотня.
Чи  «Кинув подругу вояк».
Сарказм, то добре. Сміх теж ліки
Чому? І як? Ще не збагну
Не литиму сльозами ріки
Не подзвоню, не прокляну.
Якби була я зірка, може
То був б фурор, атас, алярм…
А так… розстались і нічого
Цей світ ще не таке видав!