Любов…Я мандрівник,
а ти- мій храм
далекий.
Я йду до тебе,
йду не знаючи доріг.
Іду у холод, мряку,
йду у спеку...
А ти…Немов фантом
води в пустелі далині.
Любов… Я не шукаю в ній відради
Не жду від неї
зцілення, чудес…
Вона, як вірус, стопорить
одразу
І дихання спиняє
нанівець…
Любов… сьогодні в
цьому слові чую скрипи
Дверей, що
зачинились і вікон
В які уже ніхто
не виглядає, тихо
Душа мовчить. З тобою
в унісон…
І ти мовчи. В
словах так мало правди
Так мало світла….віри
і тепла…
Ми були у любові
наче діти!
Ми ждали літа… а
прийшла – зима!
