Мої вірші гіркі, мов полин
І болить і пече кожне слово
В них покошений цвіт полонин
І Дніпра світанкова розмова.
В них до краю вчорашніх надій
Так нахабно украдених й вбитих
В них захований код поколінь
Що вмирали, щоб нам зараз жити...
В них калина рясна й молода
Край дороги до нас тягне віття
І гримить в серці клята війна
Крадучи у нас душі й повітря.
Тут стрілецькі й повстанські пісні
Й колисанка на щастя і долю
В них хрестів маяки уночі
У набат б'ють михайлівські дзвони.
Мої вірші гіркі, мов полин
Рясно скроплені кров'ю й сльозами.
Але завтра... так хочеться змін
Україні добробуту й слави!
© Ірина Бжезінська
