Лишається тільки погляд

Лишається тільки погляд
Мов спогад, мов давній лист
А там у душі під сподом
Щось ніби ще є, зорить

Щось ніби, щось мовби, наче
Ще вірю...краєчком сну
Уже не кляну й не плачу
Не бачу і не зову....

Пустила за вітром долю
Й сама полечу услід.
Лишається тільки погляд...
Та й він вже зносився, зблід.

© Ірина Бжезінська

У чорний день...

Якась та мряка...тисне, пробира
Аж у душі все чорно і волого
І ранок чорний як твої слова
А вечір чорний як моя тривога.

Пакую мовчки речі і думки
Дрібна валізка, викреслена дата
І знов іду...з нізвідки в нікуди
У чорний день, де мряка, мряка, мряка!

© Ірина Бжезінська

Може колись

 

Може колись, ну а може й ніколи
Зійдуться в танці небо і зорі
Зникнуть роки, драми і дисонанси
Буть лиш звуки, губи і пальці

Будуть лиш очі.. дихання такти
Шовк і троянди... мрії-лампадки
Звуки мелодії...звідкісь знайомі
Доторки, рухи, кроки без втоми.

Може колись, ну а може ніколи
Ми ж не давали ні клятви, ні слова
Ми ж не просили і нас не просили
Ми просто жили, страждали, любили...

© Ірина Бжезінська

Яка краса!

 

Боже, яка краса

Це ж неймовірно, правда?

Палять вогкі небеса

листя у скиртах асфальту

Дихає сном туман

та диригує вітер

ліс мов міцний орган

мов барабани віття

і оця сила, шал

Це різнобарв'я, різно...

Осінь, яка ж краса.

Я закохалась звісно.

© Ірина Бжезінська

Бодай на спогад

Мені б тебе...Окраєчок, краплинку
Бодай на мить, на погляд, лиш на крок
Я привідкрию душу на шпаринку
І вивітрюсь...як дим від цигарок.


Я загублюсь між зір, планет. галактик
І буду вічна, як оця печаль...
Залиш мені себе...бодай лиш клаптик
Бодай на спогад... легкий, як ця шаль.

© Ірина Бжезінська

Хвилина, день, до повної розпуки
торочеться життя, як полотно
і вицвили на ньому згадки й звуки
шкребоче гілля тихо у вікно...

і оце сіре, блякле і порожнє
і оце нице, лживе і страшне
і все воно таке наскрізь безбожне
та має силу... квітне і росте

я вивчила сюжет напам'ять, знаю
хто де злукавить і підставить знов
і хто на чорне - біле знову в очі скаже
ненависть одягне в святу любов.

мені занадто...вивертів і трунків
і напівправди і напівжиття
я хочу тиші...і на цім обрусі
мережкою стелити каяття...

© Ірина Бжезінська

Скажи мені, а що, якщо запізно?

 

Скажи мені, а що, якщо запізно?
Якщо намарно висипався цвіт
І просто на чиюсь потіху, славу
Життя згорить у топці лихоліть.

А що, якщо не зміниться, не зміниш,
А що, якщо минуле не мине
І завтра сипане торішнім снігом
І все останнє доля відбере?

Скажи мені, а що, якщо намарне...

© Ірина Бжезінська

Осколки

Час відкривати карти й сни
І спростувати зводи й толки
Бо йду вперед немов по склі
А сум під шкіру суне голки.

Чи я не та чи ти не той
Чи ми якісь незграбні, ниці
Палає серця горизонт
І душі рвуться ввись, як птиці.

А за туманами - дощі
А за дощами - безкінечкність
Ми так заплутали сліди
Що вже згубили шлях до втечі.

А час розкрити карти й сни
І спростувати зводи й толки
Пробач... пробач і відпусти
Нащо тобі мене осколки?

© Ірина Бжезінська

Озеро пам’яті

Міцно зажмурюсь на хвилю 
Може спаде ця мара 

Озеро пам’яті синє…
Манить його глибина.

Хвилями котяться брижі
Погляд, півслова, на пів
Діляться миті і милі
Ну а серця й поготів.

Хмари снують навіжені
Часом періщать дощі
Озера води священні
Бо джерело – у душі.

Бо в глибині під намулом
Там де самотність і лід
Тиха молитва заснула
Й сниться їй…мрії політ!

© Ірина Бжезінська

Для щастя...

Знаєш, коханий,

Для щастя нам треба так мало…

Весну духмяну

Й до неї горняточко кави…

Ранок без поспіху

Вечір тягучий і тихий

Посмішку твою

І музику… в пісню сповиту.

Можна без слів

Досить погляду, дотику, жесту

Кожен із днів

Мов складніше завдання із квесту.

Кожне із слів

Надпорожнє, якщо не про тебе

Кожен з нас тлів

Але разом ми – вогнище в небо!

Знаєш, коханий,

Для щастя нам треба так мало…

Весну духмяну

Й до неї горняточко кави…

© Ірина Бжезінська

Цвіте тополя

Цвіте тополя, розкидає пух.
Земля парує, гримотить, сюркоче.
Весна вже тут…на зір, на нюх, на слух
Вона вже тут… сміється і лоскоче!

Цвітуть каштани… наче у раю.
Квітують так, що навіть слів замало.
Весна вже тут … Відчуй, почуй, молю.
Вона вже тут …. Так просто й досконало.

Розквіт бузок, конвалії цвітуть.
Ромашки, незабудки і тюльпани!
Весна вже тут… Вітаємо, салют!
Вона вже тут… На все вже має плани.

Спекотний день, волога, тепла ніч.
І буйство барв на полотні природи.
Весна вже тут… Ми з нею віч-на-віч…
Вона вже тут… Це все її клейноди.

© Ірина Бжезінська

Перше кохання

На картці чорно-білій, сивій
Так, ніби з іншого життя
Моє юнацьке, наболіле
Кохання... Пам'ятаю я

Оті емоції, непевність,
Ритм серця в скронях, тремор рук.
То радість, то шалену ревність.
І голос - найсолодший звук

Я ще дитя, настирне, дике
А він - взірець, мій ідеал.
Такий спокійний, наче глиба.
Такий дорослий, як Атлант.

Мигцем б побачити - і досить
Вже не даремно день минав...
Було бурхливо, але... просто.
Забулось, спогад наздогнав.

Якби тоді інакше склалось
Якими б були ми тепер?
Про що б мовчали вечорами?
Куди б разом ходили вдень?

З ким би дружили, пили каву?
А танці, книжки та кіно?
Ще музика, пісні... театри?
Якби було? Яким було?

Які б традиції створили?
Чи готували б у вікенд?
Чи побували б ми в Парижі?
Чи вірили б у шарм легенд?

А може б ми ворогували?
Ділили б друзів і майно?
І нашу зустріч проклинали,
І час, що звів нас геть давно...

Було, було... Забулось зовсім
Юнацький шал, емоцій вир
Одна одненька фотокартка
І спогадів химерний взір...

© Ірина Бжезінська

а літо буяє...

не висипаюсь. читаю. п'ю каву.
а літо буяє, вже вдруге скосили трави.

акації, липи... а зараз піони у цвіті
на кожному розі - трускавки й букетики квітів.

спекотно і вітряно, часом короткі грози
задухи і холоду порівну зважені дози.

з роботи додому, із дому - робота та й годі
субота, неділя всі хатні, турбот аж удосталь.

новини не дивлюсь, часом серіал і читаю
зовсім не засмагла, усе ще на літо чекаю

не висипаюсь. читаю. п'ю каву.
а літо буяє, вже вдруге скосили трави.

© Ірина Бжезінська

Живу... доки творяться дні

Я не вірю у рай та у пекло
І не вірю в безсмертя душі
Але знаю достоту напевне
Як родився, то значить - живи!

В лабіринті думок та емоцій
У буденності слів та хвилин
Переможені та переможці
Шлях торують до вищих вершин.

Розгортається світ монополій
Над-траге..., Над-комедії, Над...
Б'ються склянки, люстерка та долі
Розчиняється в вічності час

Розгортаються цілі романи
Розбудовують цілі міста
Закидаються пошти листами
Без імен, без адрес і без сна...

А життя - це краплинка на гіллі
Теплий погляд і легке "бувай"
Це метелик з очими на крилах
Та веселка з дороги у гай.

Це корицею зрошена кава
Гарна книжка чи пісня нова
Для добра не потрібна підстава
Обійми - і літає душа.

Я не вірю у рай та у пекло
І не вірю в безсмертя душі
Сонце світить допоки не смеркне
Я живу - доки творяться дні...

© Ірина Бжезінська

Букет ромашок

Ти знаєш, не люблю химеру розкоші
Мені милиші щирість й простота
Хтось любить орхідеї й звабу рожі
А я ж закохана в ромашкові поля.

Я люблю вітер, що лоскоче трави
Метеликів і джмелів барвистий рій
Опівдні, як гаряче сонце вшкварить
Ховаюсь в тінь старих-старих дубів.

І так вже на душі прозоро й дзвінко
Так кришталево чисто, наче рай
В цю мить я - Всесвіт, мудра, віковічна
Я – океан. Повір мені й пірнай.

Радію з квітів, мов мала дитина
Торкаюся, вдихаю … тріпочу
Цей подарунок – справжнє, чуєш, справжнє диво.
Люблю тебе, ти знаєш, як люблю.

© Ірина Бжезінська

Торнадо життя

Мов торнадо засмоктують клопоти
Механічність щоденних справ...
А мені так бракує сонечка
Й щирих слів про кохання дар.

Все розписано в плани, графіки
Дім, робота - маршрутний лист
А мені так бракує захисту
І тебе, щоб мене беріг.

Всі надмудрі ну аж до оскоми
Закордонних слівець вояж...
А мені б лише знати - ти поруч
З морем ластиться теплий пляж.

Ми репостимо, лайкаєм, постимо
І записуєм це у віш-лист.
А мені так бракує простору
І букету...ромашки й ірис.

Не цінуємо лиш все оцінюєм
І купуємо та продаєм
А мені так кортить скупатися
Під оцим проливним дощем...

Соціальні і вкрай урбанічні
Професійні, успішні "цабе".
А в душі десь глибоко гніздиться
Тихий страх, що намарно те все...

© Ірина Бжезінська

Коли...

коли летить все шкереберть

й бракує кисню у повітрі 

і все вирішує момент

або вперед, або ступися

коли за хвилю вже фінал

паде як фатум, як прокляття

ось-ось почнеться пишний бал

а в мене ще немає плаття

ще список непочатих справ

а часу як завжди замало

хтось би усе начарував

та не мені, але не зараз

я зупинюсь, земля і вись

такі врочисто неймовірні

коли летить все шкереберть

мене врятує просто віра...

Як чекають із війни...

Я знаю, як чекають із війни
Як дні мов шиби кришаться на скалки
Як ніч пірнає в каламутні сни
Тривогою встромля в колеса палки.

Як несмакує кава і життя
І трусить та морозить до судоми
Коли в новинах згадують місця
Де наші, де свої стоять в облозі.

Постійно з телефоном у руках
Незмінна невідомість та питання
Щоб не було, завжди мов на голках.
Де б не була, лише одне чекання...

Я знаю як чекають із війни...
Я знаю, та бодай його б не знати
Дай Боже сили просто перейти
І потім не клясти, не нарікати...

© Ірина Бжезінська

Віхола

Замела, закрутила віхола

Розпорошила шарм реприз

Аж в повітрі запахло втіхою

Ніби казка ця чийсь каприз

Місяць скупо освітить вулиці

Хутро снігу пригорне дах

Візерунки віконця туляться

Диригент відбиває такт

Розсипає сріблясті блискітки

То тихенько, то вшкварить рок

Догоряють зимові  досвітки

На межі сподівань й епох.

Вичакловую мрій каганчики

Тчу потайну душі кудель

Насолоджуюсь, тішусь, радуюсь

Як дитина, що вірить і жде

Кучугури гаптують простори

Церемонно кружляє сніг

Ніби враз стало легко і просто так

Наче зроблено все, що міг….

© Ірина Бжезінська

Скільки ж нажито хламу ...

Скільки ж нажито хламу

Порохом шар за шаром

Вицвітуть фоторами

Згубляться мрії і плани

Те, що колись носила

Сховане вглиб полиці

Викинути несила

Раптом іще згодиться.

Зміняться може моди

Прийдуть часи інакші

Може, додасться вроди

І буде менше фальші.

Може, затягне рани

Може, буде по вірі

Будуть разом кохані

І перепишем Шекспіра.

Може, але сьогодні

Не відпускає вчора

Біль розтинає скроні

Серце гуркоче громом.

Хроніки воєн і тиші

Мить вироста в миттєвість

Губляться дні і тижні

Б’ються слова мов скельця.

Губляться мрії і люди

І так замало часу

А ми чекаєм чуда

Й того благого щастя.

Скільки ж нажито хламу…

© Ірина Бжезінська