Вітаю з 2021! Ми зможемо ;)

Що було - те було і не зміниш
Було всяке... і мінус і плюс
За прощанням ти знову зустрінеш
Варте те, що пришвидшує пульс

І хоч було і страшно і сумно
Була й радість, усмішки і сміх
Щось - свідомо, а дещо - бездумно
Як умієш, як знаєш, як міг..

В рік рушай за коханням і щастям
Вір у долю, у себе, в людей
Буде щось фантастично прекрасне
Йди за покликом серця й ідей

І даруй...час, добро, подарунки
Просто мрій... просто вір... і будуй
Лад, громаду, державу, стосунки
Йди впевред, ні за чим не шкодуй.

Обіймаю,здоров'я, натхнення 
І гармонії...там, у душі
Бережімо себе в сьогоденні
Будьмо сильні - ми зміни рушій!

© Ірина Бжезінська

Нагадай мені...

 

Нагадай мені як воно "просто любити"
Аж до безтями, до відчаю чи глупоти
Як зустрічати, чекати, пускати, пинити
Всесвіт сховати в одному займеннику - "ти".

Нагадай мені як оце звати "коханим"
Ніжність, обійми і квіти і вечір удвох.
Як оце, як? Я забула, а може й не знала
Мо загубила а може то долі урок.

Нагадай мені як це сміятись, радіти
Так, без причини...голосно, щиро, до сліз.
Дощ чи калюжі сприймати як вперше, як діти
І просинатись від теплих обіймів твоїх...

Нагадай мені...

© Ірина Бжезінська

У чорний день...

Якась та мряка...тисне, пробира
Аж у душі все чорно і волого
І ранок чорний як твої слова
А вечір чорний як моя тривога.

Пакую мовчки речі і думки
Дрібна валізка, викреслена дата
І знов іду...з нізвідки в нікуди
У чорний день, де мряка, мряка, мряка!

© Ірина Бжезінська

Може колись

 

Може колись, ну а може й ніколи
Зійдуться в танці небо і зорі
Зникнуть роки, драми і дисонанси
Буть лиш звуки, губи і пальці

Будуть лиш очі.. дихання такти
Шовк і троянди... мрії-лампадки
Звуки мелодії...звідкісь знайомі
Доторки, рухи, кроки без втоми.

Може колись, ну а може ніколи
Ми ж не давали ні клятви, ні слова
Ми ж не просили і нас не просили
Ми просто жили, страждали, любили...

© Ірина Бжезінська

Яка краса!

 

Боже, яка краса

Це ж неймовірно, правда?

Палять вогкі небеса

листя у скиртах асфальту

Дихає сном туман

та диригує вітер

ліс мов міцний орган

мов барабани віття

і оця сила, шал

Це різнобарв'я, різно...

Осінь, яка ж краса.

Я закохалась звісно.

© Ірина Бжезінська

Зловживаєм

Зловживаєм...
Зло вживаєм
Зло бажаєм
Зло таке

Що тримає
Не пускає
Серце крає
Йду в піке.

А над нами
Над словами
Над думками
Присягне

Що прокляли
Зловживали..
Зазивали.
Все мине...


© Ірина Бжезінська

Бодай на спогад

Мені б тебе...Окраєчок, краплинку
Бодай на мить, на погляд, лиш на крок
Я привідкрию душу на шпаринку
І вивітрюсь...як дим від цигарок.


Я загублюсь між зір, планет. галактик
І буду вічна, як оця печаль...
Залиш мені себе...бодай лиш клаптик
Бодай на спогад... легкий, як ця шаль.

© Ірина Бжезінська

Хвилина, день, до повної розпуки
торочеться життя, як полотно
і вицвили на ньому згадки й звуки
шкребоче гілля тихо у вікно...

і оце сіре, блякле і порожнє
і оце нице, лживе і страшне
і все воно таке наскрізь безбожне
та має силу... квітне і росте

я вивчила сюжет напам'ять, знаю
хто де злукавить і підставить знов
і хто на чорне - біле знову в очі скаже
ненависть одягне в святу любов.

мені занадто...вивертів і трунків
і напівправди і напівжиття
я хочу тиші...і на цім обрусі
мережкою стелити каяття...

© Ірина Бжезінська

Скажи мені, а що, якщо запізно?

 

Скажи мені, а що, якщо запізно?
Якщо намарно висипався цвіт
І просто на чиюсь потіху, славу
Життя згорить у топці лихоліть.

А що, якщо не зміниться, не зміниш,
А що, якщо минуле не мине
І завтра сипане торішнім снігом
І все останнє доля відбере?

Скажи мені, а що, якщо намарне...

© Ірина Бжезінська

Осколки

Час відкривати карти й сни
І спростувати зводи й толки
Бо йду вперед немов по склі
А сум під шкіру суне голки.

Чи я не та чи ти не той
Чи ми якісь незграбні, ниці
Палає серця горизонт
І душі рвуться ввись, як птиці.

А за туманами - дощі
А за дощами - безкінечкність
Ми так заплутали сліди
Що вже згубили шлях до втечі.

А час розкрити карти й сни
І спростувати зводи й толки
Пробач... пробач і відпусти
Нащо тобі мене осколки?

© Ірина Бжезінська

Чи можу я бути слабкою?

Чи можу я бути слабкою?
Чи можу ридати навзрид?
Розбита, розчавлена, квола
Безсила... без слів і молитв.

Без віри... у правду, у завтра
Маркітна... як небо в грозу
Краплини дощу наче мантра
На сум, на печаль і журбу...

Чи можу я бути нещасна?
Ховатись від всього, від всіх
Спіткнутись, зашпортатись, впасти
Зустрівши ворожість і сміх...

Чи можу одягнута в чорне
Розсипатись пилом...в багно
Бо дійсність жорстока й потворна
І завтра - те саме кіно.

Чи можу, чи можу, чи можу
Болить...аж у душу пече
Чи зможу знести оцю ношу
Сказати: Та то все пусте...

Чи зможу, чи зможу, чи зможу
Бодай ще на день, ще хоч раз
Повірити... Знов будуть грози
А потім- озону екстаз....

© Ірина Бжезінська

Смуток

Смуток...холодний, сизий

Наче із гір туман.
Роси впадуть донизу
Висохне сліз лиман.

Сонце розвіє хмари
День розчаклує ніч
Часу завжди замало
Правда - то пил узбіч.

А по дорозі вгору
Чи по дорозі вниз
Сум поганяє горе
Регіт колише сміх

Квітнуть чабрець та мальви
Гори димлять...поглянь
Ми лише тінь любові
Згублено стежку в рай.

Смуток ...холодний, сизий
Наче із гір туман.
Роси впадуть донизу
Висохне сліз лиман.

© Ірина Бжезінська

Озеро пам’яті

Міцно зажмурюсь на хвилю 
Може спаде ця мара 

Озеро пам’яті синє…
Манить його глибина.

Хвилями котяться брижі
Погляд, півслова, на пів
Діляться миті і милі
Ну а серця й поготів.

Хмари снують навіжені
Часом періщать дощі
Озера води священні
Бо джерело – у душі.

Бо в глибині під намулом
Там де самотність і лід
Тиха молитва заснула
Й сниться їй…мрії політ!

© Ірина Бжезінська

Книжка пахне тобою

Книжка пахне тобою
Легким, прозорим смутком
Крапелька відчаю й болю
Пристрасть обіймів, цілунків...

Базова нота - вдячність
Посмішка, тепле слово
Шлейфом злети й невдачі
І розкриття - в любові.

Кілька пелюсток віри
Дрібка терпкої зради
Ще - доброти без міри
І благородства правди....

Книжка пахне тобою...
Останні акорди - зливи
Дощ над похмурим Львовом
І блискавки вічної сили.

© Ірина Бжезінська

Щастя

Мої очі - каламутний став
Твої очі - то безкає небо
Моя вдача - згарище заграв
Ти - світанок... Муза для поета.
Може все то тільки жарт богів
Виверт долі, збіг обставин, фатум...
Знаєш, мить цінніша від років.
Мить безумства й серця ультиматум
- Щастя.




© Ірина Бжезінська

Ночі-вітряки

Кричу до ночі,
Ночі-вітряки
Їх не побореш...
Та й не оминути.

Мо хто наврочив?
Нашептав біди.
Заплів шляхи
В слова налив отрути.

Заплющу очі
Серце зупиню
Застигну камнем
Без чуття і руху.

Лети де хочеш
Хочеш - не лети.
Ти - світу славень
Літній дощ в задуху.

А я - то обрій
Риска на чолі
Далеке "до"...
І почорніле "після"

Дощі холодні
То мої сліди...
Мій бог помер...
Помер і не вознісся.

Кричу до ночі,
Ночі-вітряки
Їх не побореш...
Та й не оминути.

Лети де хочеш
Хочеш - не лети.
Лише зніми
З душі кохання пута.

© Ірина Бжезінська

Наддраматично...

Міряю кроками простір
Серце вистукує такт
Все так примарно, непросто
Навіть погода - мов знак.

Чорний екран телефону
Скоро фінал, апогей
Будуть і жертви й герої
Я або ти як трофей.

Пауза надраматична
Звук по спіралі летить
Мить важливіша за вічність
Та, коли серце щемить...

© Ірина Бжезінська

Шовкова тиша

Закутаюсь в тишу - шовкову холодну шаль
Ховаються тіні... Примари підходять ближче
І вже не важливо кому хто і що прощав
Ніхто не цілує... Ніхто не чекає, не кличе.

Прикута кайданками років, кайданками сліз
Всі кадри невдалі, всі плівки засвічені... шкода
Колись було легше, колись ми були молоді
Тоді не зустрілись...А зараз ... чи буде нагода?

Не молюсь, не прошу... і навіть не крию образ
На долю що дала слова та не дала любові...
Закутаюсь в тишу... всіх тих непромовлених фраз
Обгорнуся шаллю... Холодні обійми шовкові...

© Ірина Бжезінська

Ми народимось знову

Ми народимось знову колись ... аби просто кохати
І впізнаємось зразу... Бо бачу тебе я наскірізь
Може я буду птахою, ти будеш кленом крислатим
Ми співатимем сонцю... Кохання летітиме ввись.

Або стану рікою... Холодним і сильним потоком
Ти прокинешся вітром... Зірвешся, мов сокіл зі скал
Закружляєм в танку... На танцполі із лілій й осоки
Шепотімеш на вушко... що так ще ніхто не кохав.

Може ти станеш сном... з понеділка...чи от на неділю...
Стану ніччю тобі... Запалаю полярним вогнем.
Ми крутитимем фільми статі-престарі чорно-білі
Про все те що шукали і може нарешті знайдем....

Ми народимось знову колись... аби просто кохати...

© Ірина Бжезінська

А ніч пливе...

А ніч пливе... мов пава течією
Гортає тиша партитуру мрій
І мить крихка... мов нариси пастеллю
Наче молитва... Ти і я. Амінь.

А ніч пливе... запалюються зорі
Танцює вітерець по гребні хвиль
Звучить душі прощання в ля мінорі
Проймає холод аж до сухожить....

А ніч пливе...

© Ірина Бжезінська

...

Квітнуть вже верби на повну
Гарно ж! А я у журбі
Вию мов вовком на повню
В клітці самотності й лжи.

День розчиняється ніччю
Ніч перестрибує дні
Крик перехоплює відчай
Вени - мов зрізані пні.

Скрапує віра у келих
Слів каламутний заміс
Людство вже кинуло жереб
Жінка ... заплутує слід.

© Ірина Бжезінська

Зараз, сьогодні, нині

Вчусь цінувати мить
Жити ковтками і кроками
Чути весни політ
Серцем, душею, доторком...

Бачити безліч барв
Всі півтони і відтінки
Вчуся казати "так"
Слухати, чути, мріяти...

Пам'ять карбує шлях
Зараз, сьогодні, нині
Дякую за життя
Й небо... весняно синє!

© Ірина Бжезінська

У місті, місті...

У лісі лісі темному,
Та ні, тепер не так
У місті-місті енному
Гуляє холод й страх

У місті, місті порожньо
У місті, місті ніч
Душа його заболена
Засміченням узбіч

Висотками і кранами
Машинним смогом дня
Душа ятриться ранами
І місто - помира.

У місті, місті швидкості
Й шалених перспектив
Бракує щастя й близькості
Усе - лиш блиск вітрин.

Усе це гра на знищення
І це - не наша гра.
Та місту, місту крихітну
Надію дасть ... весна!

© Ірина Бжезінська

Весна прости

Ранкове сонце - вогке і гливке
Й таке холодне, так самфірно сизе
Стоять дерева в чорній драній ризі
Легенько вітер спинить за плече.

Весняні квіти дивляться униз
Собі під ноги. Так простіше мабуть
Проти крізь першу ейфорію й славу
Перетворивши мрії в чийсь каприз.

Брудні доріжки, чорні хідники
Торішнє листя відкидає тіні
Нагадує, що ми безсилі й тлінні
А він - всесильний, вічний, на віки!

Весна прости...

За все мені прости.

© Ірина Бжезінська

Не мені...

Ти також пишеш вірші? Я не знала...
Хоча й не дивно. Пишеш не мені.
А я збираю блискітки печалі
І прикрашаю ними наші дні.

Та і не наші зовсім. Дні і ночі
Колючий лютий шрамом на душі.
І тихих мрій безкрилих гострі очі
Чатують моє серце... Ми - чужі.

Але ж... чужі? Та ні, не може бути
Мій візаві, мій сором, гордість, сум
Мій добрий ангел... Згубим атрибути.
Хай просто тілом пробігає струм.

© Ірина Бжезінська

В вечірніх присмерках

В вечірніх присмерках загублені пісні
Звучать тужливо й щиро, аж проймає
І день мов спогад тихо обіймає
І загортає слово у вірші.

Неквапно ніжність відпускає сни
Сповитий час солодким трунком втечі
Де півжиття віддам за один вечір
За тиху вдячність ... стертої сльози.

Цупке повітря ранньої весни
Лишає опіки, якщо ковтнути вдосталь
Твоя із мрії викроєна постать
Моїх молитв запалені свічки.

© Ірина Бжезінська

Самотня постать

Весна забрала все. Забрала спокій
Гатить по венам кров так, аж гуде
І принтер в голові друкує сотні копій
Мене без тебе... І мій сон краде.

Ми так далеко, в своїх телефонах
В Фейсбуках, ноутах. У музиці, книжках...
Немає часу, сил. Ми наче в різних зонах
Наче між нами відстані у світових роках!

Ці почуття - ох ці ж тортури долі
Цей тихий біль, що змушена нести
Де кожен день як хрест на видноколі
Самотня постать йде в чужі світи...

© Ірина Бжезінська

Щастя

Приймаю тебе як дар
Ціную цей день як диво
Складаю на вічний вівтар
Мої почуття й світу щирість.

Ця мить - варта всіх скарбів
Коштовностей, злата і часу
І ти... все пробач собі
Щоб просто вдихати щастя.

© Ірина Бжезінська

Ви - моя молитва

Що випаде? Чорне чи біле?
Життя - нічогенька розвага
Щоб рухатись вперто до цілі
Ви - моя відвага.

Хоч часом і зраджують сили
Пронизує розпач пекельний
Коли все навкруг вже немиле
Ви - моє натхнення.

Ох скільки ще буде усього
За щастям одвічна гонитва
Та зараз до ночі порога
Ви - моя молитва.

© Ірина Бжезінська

Ким?

Ким для тебе я буду чи стану
Ким для мене ти будеш, скажи?
Ще зарано, зарано, зарано...
Чи запізно? Літа вже не ті.

Забагато тривог, змов та болі
Завеликий тягар наших знань
І зачасто "але" у розмові
Відмовляєм, вмовляю....прощай!

Або ні, обернись, повернися
Чуєш, серце тріпоче крильми
Розлітаються мрії мов птиці
Я збудилась! Чекаю весни!

© Ірина Бжезінська

Я відцвіла як яблуня узимку

Прийде весна... за тиждень чи за місяць
Хоч ця зима безсніжна й нульова
Лиш кілька градусів вночі йде в мінус
А вдень бува до 10 тепла.

Навкруг всі бігіють розхристані, без шапок
Легенька куртка і вперед, в життя!
Десь бачила новину в неті
Що ніби яблуня десь днями зацвіла....

---

Я відцвіла, як яблуня узимку
Коли довкруг все вимерло на ніц
І лише вітер стукає у шибку
Й вчорашнім листям замітає слід.


І цвіт і сніг, і сміх і гріх то було
Так все невчасно, недоречно це
Як білим цвітом встелене минуле
Що відцвіло і згинуло живцем...


Прийде весна. Все забуяє квітом
А я порожня... Не вберу вінок.
Не буде яблук соковитих й ніжних
Я відцвіла... Сховатись б від думок....


Цвітуть узимку яблуні і груші
Магнолія, калина та айва
Немов востаннє, мов продали душі
За оцю мить .... А потім - тільки мла...

© Ірина Бжезінська