Приходить осінь гордо....

Приходить осінь гордо, не ховаючись
І зразу оглядає посаг свій
Полічить айстри, позбирає яблука
Закрутить листя у міцний сувій.

Умиє ранок прохолодним дощиком
Зігріє ковдрою з туману та роси
Гриби, горіхи - все збира до кошику
Залишить в полі жовті гарбузи...

На вечір буде з вітрами буянити
По ночам лоскотатиме сади
І так забавиться - аж личко зарум'яніє
Тоді попросить: "Зимо, остуди".

© Ірина Бжезінська

Зима, осінь, літо, весна...

В очах – зима, у душах – осінь

Спекотне літо в голові…

І тільки серце йде наосліп

Складаючи вірші весні.

І лиш воно ще вірить, кличе

Шукає вдень і уночі…

В очах – зима, у душах – осінь

Гарячий безлад в голові…

Ох серце, серце, пташко сива

Про що твої сумні пісні?

Хто їх почує , хто оцінить?

Хто скаже «так»? Хто скаже «ні?

Але співай, співай до ранку!

Про дивен цвіт, про зорепад

Про акварель вогких серпанків

Над косовицею в житах…

Про ніжність пелюстків троянди

Про сильних крил орлів розмах

Про виноград, що мов гірлянди

Прикрасив арку у пітьмах…

А ще про дощ і громовицю

Старезних вільх сережок дзвін

Про ніч, коли ніяк не спиться

Про мить, що схопиш наче скрін.

В очах – зима, у душах – осінь

Спекотне літо в голові…

І тільки серце йде наосліп

Складаючи вірші весні.

© Ірина Бжезінська

У Львові дощ...

У Львові дощ. Уже наскрізь осінній.
Голосить вулицею, в шиби гулко б’є.
Гуляє цілу ніч, мов до весілля.
Ніби востаннє… Сипе, паде, ллє.

Воно й не дивно. Ніби і до часу.
Та ще й до місця… Львів завжди дощить.
У місті парасольок, кави й джазу
Блукає жовтень… І чомусь не спить.

І я не сплю… Щось згадую, гадаю...
Що би було чи може б не було.
Що буде завтра, потім, згодом, далі?
Чого не буде… Де добро, що зло?

У Львові дощ. Уже наскрізь осінній.
Голосить вулицею, в шиби гулко б’є.
Гуляє цілу ніч, мов до весілля.
Ніби востаннє… Сипе, паде, ллє.

© Ірина Бжезінська