Мене прокляли...

Мене прокляла ранняя весна
Вона цвіла а я не помічала
Тепер душа мов на вогні казан
Скільки б не грів...вона не закипає.

Мене прокляли пізнії сніги
Коли з дощем сніжинка долітає
Тепер душа мов ніччю береги
Хтось погука а де плисти - не знаю.

Мене прокляла пташка у гнізда
Та. що співає щиро, мов востаннє.
Тепер душа - бездонні небеса
І кожна мить болюча, як прощання.

Мене прокляли квіти і трава
Я їх топтала... може й ненавмисне.
Тепер душа - мов в чорному вдова
Лиш часом чуть...так нібе серце тисне.

© Ірина Бжезінська

Чи є ....чиє?

Чи є в нас час на нові помилки?
На свіжі сльози, на болючі втрати
Слова, що входять в серце мов кілки
Пусті думки, заїжджені цитати.


Чи є? Чиє воно оце життя
Таке мов дощ - стрімке, пусте, холодне
Чи маєм час дійти до укриття?
Чи втратим два чи не загубим жодне?


Чи є в нас час, і сила, віра, міць
Чи є вогонь, що захистить, зігріє...
Мовчиш? Мовчи... Чекаєм блискавиць
На дикий шал безстрашної стихії...

© Ірина Бжезінська