МИРУ!

Не буде стандартних тостів
Картинок, типових фраз
Без пафосу, щиро і просто
Вітаю! Вітаю нас!

У цей переддень святковий
Бажання мої прості...
Миру - в душі і слові
Миру землі, що в борні.

Миру кожній родині...
Миру у кожен дім!
Миру прийдешній днині!
Миру старим й молодим!

Повторюю наче мантру
Тримаю як орієнтир...
На стомлені землі Донбасу
Прийде перемога і мир!

Хай кожен у міру сили
Наближує щастя час...
Миру містам і селам
Миру! Скоріш... й повсякчас.

© Ірина Бжезінська

Мені б цю зиму просто пережити....

Мені б цю зиму просто пережити
Пройти так хутко, ніби й не було
Забути сніг розкиданий, мов крихти
Сиве пасмо, що впало на чоло.

Зігрітися б, бо спогади морозять
Хочу відлиги, хочу барв життя!
А ми такі затяті та ворожі...
А ще зима! А ще оця зима!

Мені б цю зиму просто пережити
Розбити дні на друзки наче скло
Закреслити, забути, розлюбити
Пройти так хутко, ніби й не було...

Вік має значення...

Вік має значення, вік завжди має значення
Та це не вирок і вже точно не тавро
Це каталог з набутого і втраченого
Скарбниця досвіду, пригодницьке кіно…

Вік має значення, вік завжди має значення
Він мов фундамент на котрому дім росте
І хай довкола бурі крутять вдачею
Всередині щось гріє і хтось жде…

Вік має значення, вік завжди має значення
Та більше важить те, що у душі
Біжу на зустріч дню. як на побачення
І дякую за все, за всіх, за всі…

Намисто життя

Нанизую роки мов перли

І кожен з них - справжній шедевр

Хоч десь позолота вже стерлась

А в інших надщерблений верх...

Одні ще блискучі, мов сонце...

А інші - похмурі, мов ніч...

Та кожна - це стежка до серця

У кожній історії, зміст....

Нанизую роки, мов перли

Складаю намисто життя

Приміряю - личить, напевне...

Яке б не було, в тому - я.

© Ірина Бжезінська

Приходить осінь гордо....

Приходить осінь гордо, не ховаючись
І зразу оглядає посаг свій
Полічить айстри, позбирає яблука
Закрутить листя у міцний сувій.

Умиє ранок прохолодним дощиком
Зігріє ковдрою з туману та роси
Гриби, горіхи - все збира до кошику
Залишить в полі жовті гарбузи...

На вечір буде з вітрами буянити
По ночам лоскотатиме сади
І так забавиться - аж личко зарум'яніє
Тоді попросить: "Зимо, остуди".

© Ірина Бжезінська

Зима, осінь, літо, весна...

В очах – зима, у душах – осінь

Спекотне літо в голові…

І тільки серце йде наосліп

Складаючи вірші весні.

І лиш воно ще вірить, кличе

Шукає вдень і уночі…

В очах – зима, у душах – осінь

Гарячий безлад в голові…

Ох серце, серце, пташко сива

Про що твої сумні пісні?

Хто їх почує , хто оцінить?

Хто скаже «так»? Хто скаже «ні?

Але співай, співай до ранку!

Про дивен цвіт, про зорепад

Про акварель вогких серпанків

Над косовицею в житах…

Про ніжність пелюстків троянди

Про сильних крил орлів розмах

Про виноград, що мов гірлянди

Прикрасив арку у пітьмах…

А ще про дощ і громовицю

Старезних вільх сережок дзвін

Про ніч, коли ніяк не спиться

Про мить, що схопиш наче скрін.

В очах – зима, у душах – осінь

Спекотне літо в голові…

І тільки серце йде наосліп

Складаючи вірші весні.

© Ірина Бжезінська

Цвітуть півонії

Півонії танцюють білий вальс
Пелюстки інкрустують груди, плечі
Пекучі, мов вина міцний кришталь
Легкі, як літній дощик понад вечір...

Як оксамит, як королівський шовк
Торкаюсь, обіймаю й розчиняюсь
Їх аромат - корона із корон
Я королева з тим, кого кохаю.

На раз-два-три йде обертом земля
В обійми долі падає планета
І трави, квіти, листя - все кружля
Цвітуть півонії. Обплутують тенета...

© Ірина Бжезінська

Для щастя...

Знаєш, коханий,

Для щастя нам треба так мало…

Весну духмяну

Й до неї горняточко кави…

Ранок без поспіху

Вечір тягучий і тихий

Посмішку твою

І музику… в пісню сповиту.

Можна без слів

Досить погляду, дотику, жесту

Кожен із днів

Мов складніше завдання із квесту.

Кожне із слів

Надпорожнє, якщо не про тебе

Кожен з нас тлів

Але разом ми – вогнище в небо!

Знаєш, коханий,

Для щастя нам треба так мало…

Весну духмяну

Й до неї горняточко кави…

© Ірина Бжезінська

Цвіте тополя

Цвіте тополя, розкидає пух.
Земля парує, гримотить, сюркоче.
Весна вже тут…на зір, на нюх, на слух
Вона вже тут… сміється і лоскоче!

Цвітуть каштани… наче у раю.
Квітують так, що навіть слів замало.
Весна вже тут … Відчуй, почуй, молю.
Вона вже тут …. Так просто й досконало.

Розквіт бузок, конвалії цвітуть.
Ромашки, незабудки і тюльпани!
Весна вже тут… Вітаємо, салют!
Вона вже тут… На все вже має плани.

Спекотний день, волога, тепла ніч.
І буйство барв на полотні природи.
Весна вже тут… Ми з нею віч-на-віч…
Вона вже тут… Це все її клейноди.

© Ірина Бжезінська

Весна

Заквітчала весна видноколо
Аж повітря від втіхи бринить
І так солодко горне утома
Після пішки здобутих доріг.

Замилована в квіти і вірші
Підставляю обличчя весні
І хай кожен гарячий промінчик
Потанцює зі мною в ці дні.

Хай шепоче мені казку вітер
І щебечуть нестримно птахи.
Ця весна - наче генія витвір
Неповторна! Прекрасна! Як ти)

© Ірина Бжезінська

Пісня

Вечір.Квіти.Зустріч.
Сукня. Склянка. Мушля.
Контроль. Думки і острах
Глибокий вдих ... і просто..

***

часом слів замало
дихання замало
сказати, що на серці
відкритися зухвало
зустрітися надвечір
пройтися попід руку
і шепотіти речі
абсурдні та безглузді....


часу вже замало
і життя ламало
і тебе так довго
довго бракувало
а сьогодні варто
вірити у диво
щиро і правдиво...

***
Ноти. Ритми. Вірші.
Танець. Запах. Ніцше.
Очі. Погляд. Пізній.
Просто... Щирість. Ніжність.

***

часом слів замало
дихання замало
сказати, що на серці
відкритися зухвало
зустрітися надвечір
пройтися попід руку
і шепотіти речі
абсурдні та безглузді....

часу вже замало
і життя ламало
і тебе так довго
довго бракувало
а сьогодні варто
вірити у диво
щиро і правдиво...

***

Сьогодні. Зараз. Завтра.
Весна. Годинник. Варта.
Хвилини. Миті. Милі.
І ми ... наскрізь щасливі...

***
я не вірю в долю
але вірю в тебе
знаю я напевне
буде все як треба
зустрінемось надвечір
пройдемось попід руку
і прошепочеш речі
абсурдні та безглузді....

часу вже замало
і життя ламало
і тебе так довго
довго бракувало
а сьогодні варто
вірити у диво
щиро і правдиво...

© Ірина Бжезінська

Перше кохання

На картці чорно-білій, сивій
Так, ніби з іншого життя
Моє юнацьке, наболіле
Кохання... Пам'ятаю я

Оті емоції, непевність,
Ритм серця в скронях, тремор рук.
То радість, то шалену ревність.
І голос - найсолодший звук

Я ще дитя, настирне, дике
А він - взірець, мій ідеал.
Такий спокійний, наче глиба.
Такий дорослий, як Атлант.

Мигцем б побачити - і досить
Вже не даремно день минав...
Було бурхливо, але... просто.
Забулось, спогад наздогнав.

Якби тоді інакше склалось
Якими б були ми тепер?
Про що б мовчали вечорами?
Куди б разом ходили вдень?

З ким би дружили, пили каву?
А танці, книжки та кіно?
Ще музика, пісні... театри?
Якби було? Яким було?

Які б традиції створили?
Чи готували б у вікенд?
Чи побували б ми в Парижі?
Чи вірили б у шарм легенд?

А може б ми ворогували?
Ділили б друзів і майно?
І нашу зустріч проклинали,
І час, що звів нас геть давно...

Було, було... Забулось зовсім
Юнацький шал, емоцій вир
Одна одненька фотокартка
І спогадів химерний взір...

© Ірина Бжезінська

А небо, небо!

Весняне небо...чисте і безмежне
Мов пензля майстра диво-акварель
Палітра фарб, емоції, відвертість
Позує залюбки весна-модель.

То посміхнеться, то опустить погляд
Така встидлива, ніжна, молода...
Думками ще далеко, але поряд...
Бо вже пора, прийшла її пора.

Тому дерева виглядають птаство
Осанна вічному звучить: Люблю, Люблю!
І перші проліски як таїнство... прекрасні
А небо, небо! Наче з кришталю!

© Ірина Бжезінська

Музикант

Пожовклі ноти, втоптані сліди
Далекий спогад, картка чорно-біла
Колишні оплески тепер лиш порохи
А звуки стали зморшками на тілі...

Крізь биті шибки залітає сніг
Вальсує з вітром, згадує колишнє
Як зал шалено кликав знов на біс!
Як було гаряче! Як холодно опісля...

Все вже минуло: стерті номери,
адреси змінено, мелодії забуто...
Лиш там на фото ми ще молоді
Лунає Бах... Так легко і розкуто!

© Ірина Бжезінська

Самотня лютня

Самотній біль..., а біль завжди самотній
Його не згубить лабіринт доріг
Він наче дика спрага в день спекотний
Котру не погамує навіть сніг.

Самотній біль... настукує у скронях
Його не вимкнеш пультом, як ТВ
Хіба ще стишу звук дзвінкий безсоння
На мить, на краплю крові, що тече...

Самотній біль..., а біль завжди самотній
Безжальний, хижий, сильний над усе
Не знає "ні", лиш обирає жертву
А потім нападає... і бере.

Самотній біль, самотність - біль, самотня
Самотній світ, самотність душ, ідей
Звучить самотній спів під струни лютні
І я самотня в натовпі людей.

© Ірина Бжезінська

Безумний світ...

Не розуміють, не бачать, не чують,
Кожен в собі замкнувся на ланцюг...
Байдужий та жорстокий… жебракує
Крихти любові в світі волоцюг.

Просить уваги, погляду чи слова
А часом – тиші, просто віч-на-віч.
Хтось кине десь на гріш душі полови
І те зігріє в темну-темну ніч…

Попрошу в перехожих трішки неба
Краплинку щирості і посмішки нектар
Хоч скибочку любові, дуже треба!
Складу у торбу, то і є мій скарб.

То може завтра … А сьогодні сумно
Кожен замкнувсь - не клич, не визирай...
А світ настільки злий, брудний, безумний
Й такий прекрасний- просто обирай!

© Ірина Бжезінська

Капризна видалась зима

Капризна видалась зима

Січе дощами, завиває вітром

Аж до кісток промерзла, аж до дна

А морозів зі снігом і не видно…

Сіріють акварелі днів

Розмиті контури безлюдних площ та вулиць.

Де вогники різдвяні – мов чужі

Мов довоєнна подорож в минуле…

Сухі ялинки встрягли в смітники

Уже й по святам, потім Пасха, Трійця...

Але якось бракує... чистоти

Крихкого снігу й галасу на гірці.


© Ірина Бжезінська