Бодай на спогад

Мені б тебе...Окраєчок, краплинку
Бодай на мить, на погляд, лиш на крок
Я привідкрию душу на шпаринку
І вивітрюсь...як дим від цигарок.


Я загублюсь між зір, планет. галактик
І буду вічна, як оця печаль...
Залиш мені себе...бодай лиш клаптик
Бодай на спогад... легкий, як ця шаль.

© Ірина Бжезінська

Приходить осінь гордо....

Приходить осінь гордо, не ховаючись
І зразу оглядає посаг свій
Полічить айстри, позбирає яблука
Закрутить листя у міцний сувій.

Умиє ранок прохолодним дощиком
Зігріє ковдрою з туману та роси
Гриби, горіхи - все збира до кошику
Залишить в полі жовті гарбузи...

На вечір буде з вітрами буянити
По ночам лоскотатиме сади
І так забавиться - аж личко зарум'яніє
Тоді попросить: "Зимо, остуди".

© Ірина Бжезінська

Зима, осінь, літо, весна...

В очах – зима, у душах – осінь

Спекотне літо в голові…

І тільки серце йде наосліп

Складаючи вірші весні.

І лиш воно ще вірить, кличе

Шукає вдень і уночі…

В очах – зима, у душах – осінь

Гарячий безлад в голові…

Ох серце, серце, пташко сива

Про що твої сумні пісні?

Хто їх почує , хто оцінить?

Хто скаже «так»? Хто скаже «ні?

Але співай, співай до ранку!

Про дивен цвіт, про зорепад

Про акварель вогких серпанків

Над косовицею в житах…

Про ніжність пелюстків троянди

Про сильних крил орлів розмах

Про виноград, що мов гірлянди

Прикрасив арку у пітьмах…

А ще про дощ і громовицю

Старезних вільх сережок дзвін

Про ніч, коли ніяк не спиться

Про мить, що схопиш наче скрін.

В очах – зима, у душах – осінь

Спекотне літо в голові…

І тільки серце йде наосліп

Складаючи вірші весні.

© Ірина Бжезінська

Коли...

коли летить все шкереберть

й бракує кисню у повітрі 

і все вирішує момент

або вперед, або ступися

коли за хвилю вже фінал

паде як фатум, як прокляття

ось-ось почнеться пишний бал

а в мене ще немає плаття

ще список непочатих справ

а часу як завжди замало

хтось би усе начарував

та не мені, але не зараз

я зупинюсь, земля і вись

такі врочисто неймовірні

коли летить все шкереберть

мене врятує просто віра...

Хліба й видовищ...

Пам’ятаєте, «хліба й видовищ»

Може десь так колись і було

А тепер би лиш хліба кусень

Та додому. Набила гулі.

А тепер би лиш тиша, спокій

Без війни, без ридань надривних

Без новин, що життя торочать

Без церковного дзвону щосили…

Без дзвінків посекундно гострих

Без ночей понадміру довгих

Без думок, що лягли мов попіл

На зсивілі  голови многих.

Хай лиш хліб і вода в горнятку

Але більшого щастя й не треба

Як малюк на руках у татка

І не чутно боїв крайнеба…

Як на завтра вже не в окопи

А в оселі до найрідніших

Що ж за щастя життя без воєн

І скільком воно тільки сниться…

Забагато ток-шоу ,«видовищ»

Незліченно брехні та фальші

Заскладні дифірамбів ноти

Загучні обіцянки й марші.

І не видко кінця та краю

Що за нами, що перед нами

Україна обкрадена плаче

Не в вінку а укрита вінками…

А комусь таки «хліба й видовищ»…

© Ірина Бжезінська

Злива

Мов із відра... Вода. Вода.
Аж хлюпотить. Січе без втоми.
У Львові дощ - немов орда
Змітає все живе з дороги.

Річки поглинули асфальт.
Струмки утворюють озера.
А дощ іде... ще день чи п'ять
Чи тиждень...Осінь як мегера.

Корки, аварії, сміття.
Стоять трамваї. Просто лихо.
І ніц не зробиш до пуття.
Ніде не встигнеш - зливи вихор.

От тобі й жовтень, от він Львів.
Ще вдих і старт - прітьмом додому.
Поміж озер, боліт та рік
Крізь вогку чорну невідомість...

© Ірина Бжезінська

Оксамитно тепло...

А завтра знову 10 і дощі

Холодні ранки, чоботи і светри

І цілу зиму ще на літо жди

Сьогодні ж тепло, оксамитно тепло.

Так неймовірно затишно в душі

Якось неспішно, тихо та спокійно…

Хочу сидіти з кавою в руці

Перед вікном, отак,  золотомрійно.

Це щастя я сама собі складу

Загорну в плед та заховаю в скриню

Зберу останню вранішню росу

Й поставлю на ослоні , як святиню.

Літає вітер повагом, ледь-ледь

Лоскоче листя, підморгне горіху

А потім зашумить як спересердь

І вже за мить тут знов блаженно тихо.

А завтра знову 10 і дощі

Холодні ранки, чоботи і светри

І цілу зиму ще на літо жди

Сьогодні ж  - тепло, оксамитно тепло.

© Ірина Бжезінська

Контрасти

Як дві реальності, дві мапи

Війна і мир, добро і зло

Нещастя й радість, сміх і сльози

Як день і ніч... Метал і скло.

Як щось найвище й найбридкіше

Безсмертя й поруч смерть іде

Кохання й шал, ворон й лелека,

Як холод й спека...

Вверх? Впаде?

Контасти так разюче гострі

Червоне й чорне й білий цвіт

Весну тут також ждали в гості

Тепло. І якось легше всім..

Нікому форма не пасує

То все на публіку брехня

Але в життя, в їх сни майбутні

Підступно вкралася війна

І сниться їм не рідне місто

А глушить вибухів розряд

Не знаю де страшніше бути

Чи дома, тут... Чи в бліндажах

Батьки вже чисто посивіли

І я вже сива... Як цей цвіт

Часом чекати вже несила

Розпука. Безвість. Глупа злість.

Іще одна весна самотня

Вже відцвіла... Вже відійшла

Між чорним й білим так непросто

Лиш я, лиш ти і ця війна....

© Ірина Бжезінська

Хоч понад сили....

І знову обстріли і ДРГ і міни
І кожна ніч освячена в боях
І кожне слово щире, як молитва
І кожна хвиля (часу) чиста, як сльоза

І кожен день прожитий, як останній
І кожна мрія зведена на ніц
І лиш мета - велика, неподільна
Своя, моя, твоя... тепер й навік.

І хоч не зараз, але буде сонце
Хоч не сьогодні, але прийде мир
Хоч понад сили, але ми спроможні
Хоч понад віру, але Бог живий.

© Ірина Бжезінська

Весна холодна та ледаща

Весна холодна та ледаща.

Якесь абищо й абияк!

Зима ковтнула сонце натще

І березня - лиш післясмак

Ні зелені тобі, ні квітів

Хоч, кажуть, бузьки у гнізді

Та кожна ніч морозить віти

Тримає бруньки у вузді...

Лиш соки, сили вже нуртують

Аж рвуться уперед, на старт

Ще день - займуться, заквітують

Тепло увійде у азарт...

© Ірина Бжезінська

Чудовий ранок

Таке блаженство - італійська кава

І тепла чашка, ковдра, тишина.

Нові думки, старих невдач заграва

Уже позаду, ще ковточок, два...

І спокій.  Не біжу, не поспішаю

Спалила все, що нести не змогла

Пробачила собі свої печалі

Лиш я і кава... Березень. Весна.

Все буде, знаю... Вірю, мрію, зможу

Вже й сонця промінь будить сон дерев

Який ж цей світ прекрасний зараз, Боже!

Вже допиваю каву  і вперед!

© Ірина Бжезінська