Якось вранці...

Якось вранці постукаєш в двері

Весь прокопчений пилом АТО

І в тобі лиш належній манері

Скажеш тихо: "Агов, я прийшов".

Скинеш ранець і зношені берці

Обіймеш мене ще раз і ще...

Скільки літ, а зустрілись - як вперше

Серце тьохкає, в грудях пече.

Руки чорні і вицвіла форма

Банка згущика, гільзи, вода.

Більше року тривоги, безсоння

Більше року життя без життя.

"Я погладшав, дивись лиш, кохана

Пузо он як росте на бичках..."

Посміємось. Душі ниють рани.

Час летить навтьоки в бачалачках.

Ти ще там... Спалах, гуркіт крайнеба.

Все шукаєш атошних новин...

От, дасть Бог, ми ще матимем сина

Буде гордий він батьком таким.

© Ірина Бжезінська