Ранок

часом просто несила

слабка уже, 

нерви, гормони

віриш, так би й сиділа

у хаті

дурні забобони

заборони, прокльони і трони

а мені б ти був поруч і трішки такої погоди

усе кубарем, виром

не встигнути

не перейняти

риска стала пунктиром

що завтра

хто ж годен те знати

упізнати, спіймати, зазнати

будем долю-недолю мов книгу старезну гортати

я дивую й дивуюся

кволі, слабкі

часом сильні

ні про що не шкодую

тікають думки

семимильно

сакрально, морально, банально

мріє вечір хутчіш огорнуть мою спальню.

ми в театрі абсурду

уперто

під саму завісу

чи принцеса чи монстр

нестерпно

ті ж ролі, ці ж лиця

сниться чиста водиця у бабціній диво-криниці

і так хочеться пити, так хочеться правди напиться.

та на ранок забудеться

смуток

розчиниться, зникне

раптом все іще збудеться

ну, не сьогодні

колись там...

по світам, по шляхам, по літам

йде новий день й несе чудеса.

© Ірина Бжезінська