Солдату

Я стиснула міцно вуста ...і живу

Хоч серце вже майже не б'ється
У ліжко впаду.... і проснуся від сну
Здригнуся... як там їм живеться

Голодні, холодні? Без ліків і тепла

Далеко, далеко...Морозно
Я стиснула міцно до крові вуста
Схилюся в молитві побожно...

Мій Боже, мій Боже... і  я вже не та

Цей камінь із серця не зрушу
Бо смокче останню кровинку війна
Залазить у голови, душі

Ми сліпнем, німієм і плачем навзрид...

Та часом і сліз вже немає
А там знову гинуть найкращі сини
Сирітку вдова обіймає...

Там пустrа і згарище, попіл і кров

Там пекло! Там просто безодня!
Немає ланів і немає дібров
І час... наче вічне сьогодні.

Не гояться рани, у грудях пече

На обрії вибухів хвилі...
Я знаю, від долі повік не втечеш
Ми сильні ... та часом, безсилі.

Я стиснула міцно вуста... промовчу

Відвернусь, щоб сльози сховати
Вернися... вернися до мене, прошу...
Кохаю... і вмію чекати.

© Ірина Бжезінська

Любити в війну

А я просто люблю....

Та любити в війну ой, непросто

Просинатись в поту від жахів
Від тривоги....до млості
прислухатись до тиші....

Пройду

Повечірнім знебарвленим Львовом

Хай замерзну, дощу
Так бракує гарячому серцю
Ні слово, ні друзі не поряд

Я молю

Боже, Боже, високо у небі
Туди постріли теж долітають
Захисти....Збережи, не погребуй
Цих молитв, що мов кров з вени крапають.

Я терплю

Хоч як часом є важко
Але ж й ти на хресті дорікав....
Боже, Боже....а я ж просто комашка
Зтопчуть, викинуть...хто ж бо згадав.

Уявлю

Що скінчилися вибухи, постріли
Догоріли пожежі, розцвіли навесні всі сади.
Там, на фронті, чекають весни, мов приречені
На життя, на кохання, на діти...
на добрії сни.

А я просто люблю....

Та любити в війну ой, непросто...

© Ірина Бжезінська