З Новим 2014 роком!

 

Усе найкраще ще чекає нас попереду

І Новий рік, і кожен новий день
Дарує безліч шансів, мрій, доріг та стежок
Мільярди добрих та простих знамень.

У рік наступний ми ввійдемо сміло

З новими планами, із запалом в очах
Хай все вдається легко і уміло
Й ніщо не буде тяжким на плечах.

Бажаю щастя і добра, і дружби, і любові

Хай поруч будуть ті, що варті вас
І  будьте сильні, вправні та здорові
Гартуйте дух, і душу повсякчас.

Нам рік новий додасть і сил, і досвіду

Шампанське в келихах, ще хвилечка лишень
Вітаю щиро вас, І в рік новий без остраху
Ідемо ми, ідемо в новий день!

© Ірина Бжезінська

 

Коли у роті присмак крові .....

Коли у роті присмак крові

І серце, мов підбитий птах
Колоче в стіна клітки - долі
Проснись, проснись! Пробив вже час

Кричати, бігти, голосити

Казати правду! Досить вже
Все пробачати, всіх любити,
Візьміть мечі, візьміть своє!

За все своє горою станьте

Зведіть знамена до небес
Ідіть вперед! Разом - не лячно.
Бо з нами Бог, і це наш хрест

Наш біль, наш сором, ... наша гордість

Наш спадок, що пройшов літа!
Бо з нами честь, бо маєм совість!
Бо ми -  народ! Вони ж - орда!

© Ірина Бжезінська

Добро перемагає зло в душі

З нас кожен має перемоги
Всі знали біль образ та втрат
Чому ж одні стають героями?
А інші... падають до зрад?

Чому ми, люди, здичавіли?
Згубили честь, повагу, страх?
У образах ... мечі ржавіли
А нечисть купчилась в кутках.

Візьми мене за руку, друже
І в очі глянь, пробач усе
Хай буде всім ... не по заслузі
По слову Божому…Як все.

І досягнуть молитви наші
До серця кожного, до душ
Отих завзятих лихоманців
Що втратили вже, мабуть, й глузд….

Добро завжди перемагає
І кожну ніч долає день….
І кожну мить ми обираєм
дорогу, ... вверх чи вниз…Як все.
© Ірина Бжезінська

Молитва

Я помолюсь за вас, мої герої.

Герої нації і лицарі добра.

О Боже, захисти, не дай пролитись крові,
Благослови цей рід, даруй свої дива

Всім тим, у кого дух незламний в серці,

У кого у душі відваги океан...
Благослови всіх тих, хто борониться вперто
Від ворогів, від лиха  та оман.

Вклонюся тим героям сьогодення,

Що витримали напади і глум.
О Боже мій, твоє благословення
Цим дочкам і синам пошли, молю!

Мій Боже, ангели небесні, світлі,

О Матір Божа, захисниця, поможи!
Вже волі чути запах у повітрі...
Хоч ще не час складати нам щити!

Я помолюсь за вас, мої герої.

Ті , що пішли у ніч... й перемогли.
О Боже правий, дай нам кращу долю!
І Україну завше бережи!

© Ірина Бжезінська

Час вибору

Хто ворог, хто друг

Хто свій, хто чужий
Чи пряник, чи кнут
Чи добрий, чи злий

Повір

Ти сам собі пишеш цей текст

Твій вибір - твій хрест

Чи світло, чи ніч

Гарчання, чи співи
Люби чи каліч
Ненавидь чи віруй

Повір

Ти сам собі пишеш цей текст

Твій вибір - твій хрест

Боротись чи впасти

Іти чи спинитись
Померти чи жити
Пробачити, вбити?

Повір

Ти сам собі пишеш цей текст

Твій вибір - твій хрест

Ніхто не підкаже нічого

Думки твої - долі каркас

Жени геть підступні тривоги

Вирішуй скоріш, бо вже час!

Повір

Ти сам собі пишеш цей текст

Твій вибір - твій хрест

Дух Прометея

Життя заради насолод

не варте ніц... пусте, нікчемне!
Як саранча нищить город
жеруть ... багацтво ж їх непевне

Якщо ж ідею наче прапор

Скрізь буревії пронести
Усе віддати до останку
Заради вищої мети

Тоді стають сильніше руки

Гострішим розум, кращим зір
І не злякають чорні круки
І не нападе хижий звір

Бо Бог благословля героїв

В них Прометея дух горить
Лиш той, хто цей урок засвоїв
Вовік буде у світі жить!

Ми - сила!

Нехай попереду болота та яри

Дощі, сніги..., чутки та пересуди
Холодна ніч затьмарює думки
І щось дрібне в душі дрижить, мов Юда...
 

Та ми не зрадим рідної землі

Землі, що нас годує, любить
Захистимо майбутнє для дітей
Батьків, сусідів, родичів та друзів!
 

Над нами небо світле, своє

І ми - орли! Постоїмо за себе!
Бо в серці честь, у душах віра є!
Бо Україні далі жити треба
 

Козацький дух...горить в наших очах

Стрілецька витримка ... бандерівськая вдача
Любов батьків ... і злякане дівча
Не посоромимо! Дамо нахабам здачу!
 

Бо Україна це наш рідний дім!

А в домі нашому смітити не годиться!
І наша відповідь лунатиме як грім
Для тих, кому іще так м"яко спиться!     

Так хочу тебе ...

Хочу тебе пригубити

І смакувати ... неначе коштовне вино.
Пускати тебе в свою кров... в серце ... в душу
І в тілі ховати твоє незбагненне тепло...

Так хочу тебе, як вина, як солодку оману

Лишень відкоркую ... а потім була не була
Прокинусь в обіймах... з цілунків твоїх буду п'яна
Схміліла від ласк, від жаги, від оцього терпкого вина!
 

А може мені не годиться вино оце так смакувати?

А може цю пляшку не час ще відкрити? Не час?
Як знать що воно? Чи мені зараз час вибирати?
Чи просто чекати... допоки лунає цей джаз...
 

А може ... обмежуся кавою ... буду твереза...

Вина не люблю... відколи пила все до дна...
Сховаю цю пляшку далеко... на кращу імпрезу
До кращих часів ...   Сьогодні ж залишусь одна

Крик навздогін....

Не ховай свої очі... в них втоплю свої жалі та тугу

За безсмертям душі ... побіжу по стежині у лузі
до небес!
До кремезної сині небес!
Подивись мені в очі... скажи, в чім секрет
тої напасті, що я хворію...
тої болі, що в грудях пече
того суму... що більше не гріє
того жалю ... що в даль відпливе!

Я не знаю благань і пробачень

Я не скажу ... змовчу. Й ти мовчи
Це наш гріх ... що не було побачень
Був лиш крик ... та і то навздогін

Пишаюся тобою, Україно!

Пишаюся тобою, Україно!
В душі зростає гордість за народ
Котрий пройшов і голод і руїни
І холод,  злочини і тисячі скорбот...

 

І виховав достойних дочок

В козацькім духі виховав синів
Пишаюся дітьми, котрі поночі
Ішли за волю, за ідею йшли!
 

Вже сонце розганяє сизі хмари

Вже в серці бє роздмухная кров
Бо йдем вперед, де нас чекає слава
І гордість за славетний наш народ!

За честь! За славу! За народ!

Де наша честь? Відвага, слава?

Ганьба терпіти глум це! Срам!
Від того, хто усю державу
Запхав в кишеню москалям!

 

Кохані, люди мої щирі!

Згадайте наших прабатьків!
Котрі вмирали за Вкраїну!
За славу, волю! Не за купку мідяків!
 

Не зрадьте тих, хто за ідею

Віддав сім"ю, колег, дітей!
Хай нас таких наразі жменя
Але ж за нами ... світ піде!

Тож йдем вперед! Наш прапор - воля!

Благословив нас час і Бог!
Вперед! Ми - сила! Краща доля!
За честь! За славу! За народ!

Історія не пишеться без нас

Історія не пишеться без нас

Історія -  це ми, це наші дії
Це наша сила, втрата або шанс!
Життя щоденне та майбутні мрії!

Історія не згадує імен

Тих хто скорився долі, зрадив друзів
Тих хто спаскудив землю, - той забвен!
Той хто летів вперед - у серці жити буде!
 

І хай сьогодні вибір не простий

Нам ставить доля... та найвищий жереб
Дарує вона тим, хто молодий
Хто йде вперед, хто в перемозі певен!

Історія - це ви, це я  і ти

Не зробиш вибір ... то зійдеш з дороги
Життя - це рух... до правди, до мети
До завтра, до людей, до волі, до свободи!

Люби життя

як зможу я іти ... як я боюсь дороги?

як зможу я любить ...як ще живі тривоги?
як зможу віддавати ... коли так мало маю?
як зможу я прощати...як Бог святий навчає?

як зможу я... і хто є "я" у цьому світі?

яка моя мета? і чом нам сонце світить?
чому, чому, чому ... запитую у тебе
я тихо сам іду ... що ж вам від мене треба?

не в тому ці питання ... щоб відповідь шукати

та й відповідь проста... давніша за цей світ
людина народилась на Землі ... аби кохати
і лиш в любові ліки від нещасть та бід

і в цьому вищий зміст і найстрогіша тайна

що схована у серці від облуд
люби життя .. бо ти є незвичайним
бо ти є другом... а все решта..бруд

Не час іще ... не час

Як прикро коли падає зоря

Й бракує часу загадать бажання
Коли є карта...та шляху нема
І ніч навкруг ... і ця свіча ... остання

Коли здається, вибору нема

Й лишається лише скоритись долі
Картати всіх... жалітись на життя
Й чекати сонця нового на сході

Так ні не час, не час іще, не час

За течією бистрою летіти стрімко
Лиш в боротьбі гартується душа
І буде хліб...коли стоїть тарілка

Це лиш туман що зникне як примара

Це лиш обман що правду не схова
Ми ж молоді... та не шукаєм слави
А лиш життя...лиш кращого життя!

В любові пелюстках заблудші сни

Так хочеться прокинутись від сну

І скинути з очей важку дрімоту
І посміхнутись сонцю у тобі
Й в твої руках сховати всі тривоги

І ти не спи.. давай втечемо десь

Де буде навколо все дихати любов'ю
Де будем ми ... і лопотіння крил
Поверне нам отой найкращий спомин

Я розцвіту... і крихти пелюсток

Розвіє навкруги весняний вітер
Зростає в серці оберіг, і Бог
Один лиш знає.. що із цим робити

Так хочеться... росою впасти тут

До твоїх ніг, до твоїх снів злетіти
Зривати вітром пута всіх розлук
Леліяти в вінку пахучі квіти

І бігти...бігти просто навпростець

До мрій, до щастя... до води, до неба!
До поля, до травинки, до землі
Сказати "Я люблю! А що ще треба?

Ти ...

Ти не покажеш свою біль

Сльоза не зайде в твої очі
І хоч чорніють клято дні
Ти не віддаш пошану ночі

Ти дивна ... хоч усі дива

Навколо себе твориш серцем
Ти сильна...але сила ця
Тебе роз'їсть колись напевно...

Такий цей світ... ти ж не така

Такі ж ці люди... ти ж... інакша
Така ж як всі.... але жива
Тут зі всіма... та в своїх хащах

І це не вирок, просто шлях

І хай навколо круки в'ються
І хай горить цей біль в очах...
Та ноги йдуть, вуста сміються!

Неначе дивний сон любов твоя

Мені приснився дивний сон

Як ми разом ... десь там, за містом
Ідем .. і вшелесті дібров,
В траві, в воді ... я чую пісню

Вона лунає в голові...

А ми сміємось, наче діти.
Моя рука в твоїй руці
І це так добре, ...тільки вітер

Між нами тихо пролітає

Торкає сон мій... і росу
Із квітки ніжної ковтає
Вона ж ховається в траву...

Сьогодні снилося мені

І сон той був такий безмежний
Такий одвічний і безпечний
Як твій цілунок навесні

Утопія обману

Я комбіную сіре з чорним

І гостре додаю у лід...
Холодний погляд ... у безодню
Ти не дивись... не в тому зміст

Що я без жалю тебе жалю

Що я бездушна у словах...
Що не торкнусь, то зразу спалю...
Що не візьму... одразу в прах.

І я не втішу, і не буду

Тебе чекати край вікна
Тебе засуджую без суду
На вічний дотик каяття...

Я кожен день, як в обороні

І кожну мить іду у бій
І серце моє - то корона
Лише для того, хто не втік...

Я не знаю, що буде потім...

Я не знаю, що буде потім...
після смерті, чи післязавтра
вітер листя жбурляє в очі
й носить небом похмурі хмари

зараз осінь, і це , - мов кара

наче вирок, як постріл в серце
ми чекаємо літа... марно
й відганяєм цей день, як вперше
 

скільки всього... мине, не верне

скільки часу... розтане, зникне
скільки слів ... а почути важко
скільки душ... а душі не видно!
 

Я не знаю, що буде потім...

після смерті, чи післязавтра
ти пробач мені слів цих поспіх
хочу жити... хочу просто кохати

Мій Ангеле!

мій ангеле, моя небесна сила,

мій оберіг... Мій світ такий пустий
так стрімко в ньому падають хвилини
І гасне сонце в мертвій глибині

я вдячна долі, вдячна кожній миті

коли ішла, летіла чи повзла
це все моїй душі давало крила
які злітали в рими і слова

мій ангеле, моя небесна сила

мій друг єдиний, не забудь, не зрадь
куди мене несуть життя вітрила?
де моя радість, в чім моя печаль?

питання, знаки, символи, дороги

дощі, сніги, пустелі і степи....
а ти все тут, мій ангел-охоронець
так сліпо віриш у добро душі

Віват дощам!

У Львові осінь... дихає, літає...

туман, як кров, все місто обплітає
і серце тисне... скоро дощ.
 

А знаєш, так все і буває

Осіннє листя замітає
холодний вітер.
Cкоро дощ.

 

А я люблю цю сіру осінь

що розляглася тут навкруг
і серце моє також просить
напівтонів, напіврозлук.
 
Коли ще мить, ще день, ще подих
і все замре у білій млі...
а от сьогодні я ще поруч
живу, ... і добре так мені

Не думати про світ, про завтра

про сон, що так і не прийшов.
Осіннє листя пахне парком
теплом какао, дзвін церков

Мене не кличе до молитви

молюся Богу сам-на-сам..
не мій це світ, не моя битва
але я  тут.... віват дощам!

Ми.

Ми заслуговуєм на щастя
ми заслуговуєм на шанс...
пробач моїх шукань невчасність
пробач слова, і їх обман.

Ми не народжені терпіти
вже скільки всього перейшло
впусту гремлять поночі пісні
дні кришаться навкруг, як шкло
...
Ми розлетілись наче круки
понесли в світ свою любов
нам разом бути — просто мука
а так... ми житимемо ... знов

Магія почуттів

в твоїх словах є магія безумства
в твоїх очах - глибинний сум буття
твоїх думок невидиме чаклунство
мене манить, від тебе ледь жива

 

тікаю вдаль, тікаю бо боюся

твоїх висот, твоїх низин і мрій
ти ж листям навкруги кидаєш осінь
в мої пісні, не добрий і не злий

 

твій погляд... ти... такий, як буря

я ж блискавкою небо розірву...
в твоїх руках моя послабла воля
та сил додалось... клич...і я прийду

Ти був би.... другом

Ти був би хорошим другом.

Ми б разом гуляли містом.

Ділили б і сміх, і незгоди.

Як діти б дуріли, без змісту!

 

Ти був би надійним другом.

І вірним, і щирим до болі.

Як дзига життя б'ється колом,

Та все не страшне, як ти поруч

 

Ти був би прекрасним другом!

Гарланили б рок на весь голос,

Читали б журнали, й романи...,

Дивились кіно із попкорном.

 

Ти був би.... не просто другом...

Але, навіть другом не станеш.

Життя розбиває всі шанси.

Ти тут, але це лиш омана.

Цієї осені

цієї осені, як падали дощі

я аж впивалась холодом розлуки
і танули в туман сизі дні
і холодом мені ламало руки...
 
я падала, як листя, на асфальт
у бруд. в болото, людям попід ноги
шукала щастя серед рельсів, шпальт
а осінь грабувала наші долі
 
цієї осені не люблю алегорій
ні пафосу не хочу, а ні слів
і ми уже не ми, а  лиш герої
моїх віршів, оцих сумних рядків.

А час невпинно гине

Ти знай, як розійшлися ми
Не було ані жалю, ані болю
І не шкода уже було мені...
Я просто йшла, і не картала долю.
 

Все що віддала, - хай собі іде

Бо щось нове прийде по цій хвилині!
Єдине, що коробило мене
Що ми ідем, а час ... невпинно гине.

На осінь....

Коли в мені бурлили океани
Ти геть тікав від вітру, від дощу.
Не вистарчало духу капітана!
Як щур тікав... , або чекав в порту.

Ти штиль любив, безвітряну погоду
Коли ішли по курсу в синю даль...
Але на осінь часто сильні грози
Приносять бурі, зливи... і печаль

Сполохані буттям

Ми, - жалюгідні! Вмить сполохані буттям,
Злякавшись ночі,  холоду, і болі
Й майбутньої грози, сховавшись по кутках
Жаліємо себе, картаєм долю....
 
І горді ми своїми помилками.
І ще пишаємось з своєї глупоти...
Гроза мине... і знов настане ранок.
А те, що згублене, - вже більше не знайти.

Гроза...

Вітри чорні позганяли
Грозовії хмари
Поміж нами, поміж нами
Наче стіни стали

А здалеку понад степом

Уже грім лунає
Я говорю, прошу, молю..
А він не зважає

 Гілля клониться додолу

Листя позривало
Ми ще поруч, ми ще поруч
Але цього мало

Все довкола закружляло

У танку химернім
В серці стелиться образи
Почуття непевне
 

Починається гроза, зібралися хмари...

В нас з тобою, мабуть, любий
Не склалася пара....

Як-не-як ....!

Чомусь по долі не любилось...

Перегоріло, рознеслось

Десь полетіло, загубилось

І не вернулось, не прийшло...

Було як в усіх – когось манила

Комусь брехала, хтось – мені....

Було, та все переболіло

Згоріло в пристрастнім вогні...

Тепер не знаю, як кохати

Не знаю я, не вмію я

Беззастережно все прощати

І вірити в твої слова

Бо де-не-де, а все ж омана

Бо як-не-як, та все ж брехня...

І так ідем по світу разом

І ти не мій, ... й я не твоя.

Прощай!

Не здогадуйся, не думай, не шукай....

Я розчинилась наче день у ночі

Пропав моїх чуттів безмежний шал

І ти пропав із снів моїх дівочих

Приспів

Не так усе, але ось так все сталось

Життя іде, і ми уже не пара

Усе на щастя, так говорять люди

І ти в це вір... Повір, усе ще буде!

Грім відгремів і відцвіли дерева

Птахи злетіли ввись і я лечу

Ну ось і все, оце наша кінцева

Зупинка долі, я уже іду

Львівський променад любові

 

1.

Привіт? Ти тут сама?

Як справи, як жила?
Чому якась сумна?
Чи це не так, не так?

Мовчиш? І я мовчу

Сердець лунає стук
Торкнися моїх рук
І буде так... отак

 

Приспів

В очах твоїх весь світ

Знаходить справжній зміст
І я не знаю слів
Щоб розказати як

Безмежний всесвіт враз

Ожив від твоїх фраз
І цей щасливий час
Як талісман, як знак

як знак

для нас....
 

2

Невже так просто ми

Могли зустрітись враз
Після років журби
Років невдач, образ

І просто так для нас

Лунає тихо джаз
Цей львівський променад
Як талісман, як знак

 

3

Ми почуття свої

Забути не змогли
Ми їх як гніт несли
Що доля відняла.

Але сьогодні знов

Цвіте в серцях любов
Як довго ти ішов!
Як довго я ішла!

Любити...

Минає час, той час, що для любові
Нам дав Господь, весну благословля
А ми живемо в сірості, неволі
Своїх гріхів, своїх безсиль, ...імла

І так бракує сили, щоб втікати

І так бракує знань, аби змінить
Себе, свої страхи й зламати
Своє безсилля... і лише -  любить!

Любить цей світ, любити кожен ранок

І дня нового бачити красу.
Любити тих, хто заподіяв рани...
Любити тих, кого і так люблю.

Печаль...

Моя печаль, як кришталевий келих,-
Її ховаю я у будні дні.
Та в день святковий, серед слів веселих
Вона зі мною ... і вона - в мені.
 

Крізь келих, кришталево чисті лунки

Дивлюсь на світ, на себе, на життя...
Моя печаль іде по серцю лунко...
Й болить душа...  лише болить душа.
 

І слів замало, і життя замало

Аби цей келих випити сповна...
Мені на долю дивні впали руни....
Коли весела, ... то чомусь смутна.

Доля

Часом як спинишся бігти
Враз налітають думки
Де ти, кому й що ти винна?
Нащо живеш на Землі?

А я і справді не знаю
Долі своєї мету
Як я люблю – то літаю!
Як я сумую – мовчу...

Знаю лише що для мене
Більше за все – почуття
І найдорожчі хвилини
Ті, що з тобою була!

І ані гроші, ні слава
Не допоможуть , не жди
Лише оте, що у серці...
Буде з тобою завжди!

Почуй мене

Коли мовчу... мовчу і розумію
Як мене душать спогади ,слова.
Думки летять, і їх не зупинити...
Вуста ж мовчать... та не мовчить душа.

Вона летить, як птах, летить у безвість...
Летить вперед, без шляху, без кінця...
Допоки кров товче маленьке серце
Летить душа... Не треба їй слова...

І я пишу... коли уже несила
Казати слів .. казати... без кінця...
Коли несуть мене вперед вітрила...
Почуй мене... Почуй, бо вже весна!

Голос України

Прокидається сонце

Із самого ранку

Лине спів солов'я

 

Це моя Україна

Заквітчана днина

Кохана земля!

 

Прокидаються квіти

Всміхаються діти

І пісня моя

 
Лине понад містами

Лісами, горами

В поля край села

 

Приспів:

І у шумі дібров

І у гомоні трав

Лиш ти одна

чую голос твій я, Україно!

моя земле, моя краса

моя мрія єдина!

У дзюрчанні струмка

В горах,морі, в вітрах

Лиш ти одна

чую голос твій я ,

Україно!,

моя земле,моя краса

моя мрія єдина!

 

Я вклонюся родині

Землі, що зростила

Мене із маля 

Бережу в свому серці

Слова, що співає

Вкраїна моя!

Прокидаються квіти

Всміхаються діти

І пісня моя 

Лине понад містами

Лісами, горами

В поля край села

 

Приспів

Змінився світ...

змінився світ... змінилась я
я вже не прагну перших ролей
не прагну правди, бо брехня
часом солодша...моя доля.

розмов пустих багно не вабить

говорю рідше... більш мовчу
боюсь завдати болю, ранить
а потім... і себе кляну

 я розумію, все готова

прийняти, знести, помогти
але чому ж на серці прикро...
чому ж не хочеться весни....

так пусто, пусто й безнадійно

хоч я іду....іде і час
і кожен день...все нові війни
чи ми його, чи світ це нас?

змінився світ..і я у ньому

згубила все ... та не знайшла
скабів душі, мети, свободи...
живу.....допоки ще жива

Спасибі цій весні

Мете зима
Хоч вже весна надворі
Дощі, сніги
І я іду поволі
Туди, де світ
Де ти, де моя правда
Вже стільки довгих літ....
Ти, -мов жива вода
Я ж спрагла
Твоїх думок, і мрій
І доторків і смаку

Спасибі цій весні
За сніг, за серця знаки...