А люди мовчать...як завше,
за звичаєм...просто, звичайно
А люди мовчать, чомусь не
лякає іх крик?
Комусь зараз важко, і лячно
і, може, востаннє
Він кличе на поміч... О,
люде глухий, схаменись!
Ну скільки іще тобі треба і крові і болі?
Скількох ще віддаш на поталу
своім ворогам?
Чому заховався в своіх
позолочених храмах
Все просиш когось, але сам
ти, чому не здолав?
Чому не пішов в бій за правду, за волю, за небо
Яке над землею щоденно
колише гаї?
Чому обговорюєш всіх та
печешся лиш тільки про себе?
Збираєш у клуню земнії та
тлінні скарби...
Чому серце стало наскрізно просякнуте льодом?
Байдужістю й спокоєм... Думаєш,
все промине?
Чи може коли вже не стане
довкола свободи
Й до тебе у хату те чорнеє
горе прийде?
А люди мовчать... В кутках нарікають на долю
На землю, погоду, дороги, на
ціни й бензин...
І поруч проходять повз вдів,
повз сухі огорожі...
Не бачать ні сиріт, ні
згорблених старістю спин...
© Ірина Бжезінська
© Ірина Бжезінська
