Забракло слів

Забракло слів. Хапаюсь за повітря
Мов за останній виступ на скалі.
Боюсь думок, що наче хижі звірі
Зачули кров й кружляють в голові.

Стоять навколо, рикають вороже
А я застигла, наче вразив грім...
Бо щось сказати зопалу - не гоже.
Потому шкодуватиму за тим.

© Ірина Бжезінська

Я люблю Львів...

Я люблю Львів - розмірений, вологий
Дзвінки трамваїх, галас голубів.
Осінніх ранків втомлені тумани
Холодних вечорів дрібні дощі...

Люблю бруківку, цокання карети
І запах шоколаду і книжок
І ліхтарі старих алей у парку
І розписи католицьких церков...

Люблю вечірню музику у центрі
Фонтан, проспект.., кафешки, Вернісаж
Скульптури левів, замок на вершечку...
Мій рідний Львів, мій золотий Парнас!

© Ірина Бжезінська

Листопад-графік

Листопад-графік створює шедевр
Сміливими мазками, вліво - вправо
Жбурляє листя змазану пастель
Графітом промальовує деталі.

Сміливі тіні, теплі півтони
Розмиті силуети в напівмряці...
Бракує чарів... от би раз, два, три -
І все чарівно біле, мов у казці.


© Ірина Бжезінська

У Львові дощ...

У Львові дощ. Уже наскрізь осінній.
Голосить вулицею, в шиби гулко б’є.
Гуляє цілу ніч, мов до весілля.
Ніби востаннє… Сипе, паде, ллє.

Воно й не дивно. Ніби і до часу.
Та ще й до місця… Львів завжди дощить.
У місті парасольок, кави й джазу
Блукає жовтень… І чомусь не спить.

І я не сплю… Щось згадую, гадаю...
Що би було чи може б не було.
Що буде завтра, потім, згодом, далі?
Чого не буде… Де добро, що зло?

У Львові дощ. Уже наскрізь осінній.
Голосить вулицею, в шиби гулко б’є.
Гуляє цілу ніч, мов до весілля.
Ніби востаннє… Сипе, паде, ллє.

© Ірина Бжезінська

Запрошую відвідати блог sun-boom.blogspot.com та прочитати дотепні, іронічні, надзвичайно життєві та цікаві історії про життя Вампіранутих.

Вампірануті без інтернету
Вампірануті на побаченні
Вампірануті мандрують
Вампірануті у спортзалі
Вампірануті на вечірці
Вампірануті пишуть любовні повідомлення
Вампірануті готуються до екзамену
Вампірануті у депресії
Вампірануті зляться
Вампірануті наступають на граблі

Мої тридцять з лишком...

Я люблю свій вік
Оцих моїх тридцять із лишком.
І зморшки довкола повік
Й моїх кілька зайвих... - облишмо!

Роки забирають своє
Боротися з ними намарно
Та в кожному віці щось є
Таке особливе і гарне.

Весна натягне полотно
Палітру змішає нам літо
Майстерно пророблене тло
Осіннім теплом обігріте.

Розкішний сюжет, кольори
Гармонія форми і змісту.
Милуюсь, достоту майстри!
Ох скільки ж експресії, хисту!

Зима лиш підпише шедевр
Та знайде йому видне місце.
Я люблю свій вік, свій модерн
Я люблю свої тридцять... з лишком.


© Ірина Бжезінська

Люблю грозу!

Люблю грозу. Чомусь завжди любила
Свавілля вітру, різкість хвиль дощу
Таку нам непідвладну силу й міцність
Захоплююсь. Від захвату тремчу.

Люблю грозу. Згорівший обрій неба.
Химерних хмар похіпливий галоп
Й окраєць сонця схований далеко
Ритмічний шал, магічний ритм-танок.

Тремтять на пальцях іскорки енергій
Запалюють озоном краплі зір
І дихається вільно і безмежно
Світ оживає, я лечу за ним.

Люблю грозу. Цю добіблійську щирість
Природню наготу істот, подій...
Природню мальовничість, щиру віру...
І так все просто - Щастя, що живий!


© Ірина Бжезінська

а літо буяє...

не висипаюсь. читаю. п'ю каву.
а літо буяє, вже вдруге скосили трави.

акації, липи... а зараз піони у цвіті
на кожному розі - трускавки й букетики квітів.

спекотно і вітряно, часом короткі грози
задухи і холоду порівну зважені дози.

з роботи додому, із дому - робота та й годі
субота, неділя всі хатні, турбот аж удосталь.

новини не дивлюсь, часом серіал і читаю
зовсім не засмагла, усе ще на літо чекаю

не висипаюсь. читаю. п'ю каву.
а літо буяє, вже вдруге скосили трави.

© Ірина Бжезінська

Живу... доки творяться дні

Я не вірю у рай та у пекло
І не вірю в безсмертя душі
Але знаю достоту напевне
Як родився, то значить - живи!

В лабіринті думок та емоцій
У буденності слів та хвилин
Переможені та переможці
Шлях торують до вищих вершин.

Розгортається світ монополій
Над-траге..., Над-комедії, Над...
Б'ються склянки, люстерка та долі
Розчиняється в вічності час

Розгортаються цілі романи
Розбудовують цілі міста
Закидаються пошти листами
Без імен, без адрес і без сна...

А життя - це краплинка на гіллі
Теплий погляд і легке "бувай"
Це метелик з очими на крилах
Та веселка з дороги у гай.

Це корицею зрошена кава
Гарна книжка чи пісня нова
Для добра не потрібна підстава
Обійми - і літає душа.

Я не вірю у рай та у пекло
І не вірю в безсмертя душі
Сонце світить допоки не смеркне
Я живу - доки творяться дні...

© Ірина Бжезінська

Букет ромашок

Ти знаєш, не люблю химеру розкоші
Мені милиші щирість й простота
Хтось любить орхідеї й звабу рожі
А я ж закохана в ромашкові поля.

Я люблю вітер, що лоскоче трави
Метеликів і джмелів барвистий рій
Опівдні, як гаряче сонце вшкварить
Ховаюсь в тінь старих-старих дубів.

І так вже на душі прозоро й дзвінко
Так кришталево чисто, наче рай
В цю мить я - Всесвіт, мудра, віковічна
Я – океан. Повір мені й пірнай.

Радію з квітів, мов мала дитина
Торкаюся, вдихаю … тріпочу
Цей подарунок – справжнє, чуєш, справжнє диво.
Люблю тебе, ти знаєш, як люблю.

© Ірина Бжезінська

Торнадо життя

Мов торнадо засмоктують клопоти
Механічність щоденних справ...
А мені так бракує сонечка
Й щирих слів про кохання дар.

Все розписано в плани, графіки
Дім, робота - маршрутний лист
А мені так бракує захисту
І тебе, щоб мене беріг.

Всі надмудрі ну аж до оскоми
Закордонних слівець вояж...
А мені б лише знати - ти поруч
З морем ластиться теплий пляж.

Ми репостимо, лайкаєм, постимо
І записуєм це у віш-лист.
А мені так бракує простору
І букету...ромашки й ірис.

Не цінуємо лиш все оцінюєм
І купуємо та продаєм
А мені так кортить скупатися
Під оцим проливним дощем...

Соціальні і вкрай урбанічні
Професійні, успішні "цабе".
А в душі десь глибоко гніздиться
Тихий страх, що намарно те все...

© Ірина Бжезінська

Щастя...

Дозволь собі ковтнути щастя
Скуштуй побільше неба й сонця
Все буде добре, буде вчасно
Не оглядайся, йди наосліп.

Шукай в моменті унікальність
Красу, тепло, гостинність світу
Вплітай в тонку нову реальність
І посміхайся! Людям, квітам!

Ще стільки буде смутку й горя
Невдач і осуду та бруду.
Ти ж будь собою, будь собою
Цінуй, люби, твори, вір в чудо.

Дозволь собі ковтнути щастя
Смакуй життя коштовний напій
Як би не було - стане краще
Щодень - це дар! Радій і дякую!

© Ірина Бжезінська

Коли...

коли летить все шкереберть

й бракує кисню у повітрі 

і все вирішує момент

або вперед, або ступися

коли за хвилю вже фінал

паде як фатум, як прокляття

ось-ось почнеться пишний бал

а в мене ще немає плаття

ще список непочатих справ

а часу як завжди замало

хтось би усе начарував

та не мені, але не зараз

я зупинюсь, земля і вись

такі врочисто неймовірні

коли летить все шкереберть

мене врятує просто віра...

МИ!

А ми такі ж незграбні в своїх мріях
І ще до піру віримо в дива
І любимось і сваримось без міри
Цілуємось на вулицях в уста.

Регочемо, лоскочемось, дурієм
Тримаємось за руки просто так
Говоримо лишень про те, що нині
Ховаємось в кав'ярнях по кутках.

На вечір п'ємо каву з шоколадом
На ранок круасани й чорний чай
І губимось серед старих кварталів
Й знаходимось ... у візаві в очах.

Такі дорослі та неначе діти
Бешкетні, норовливі, запальні...
Холодні ще, лиш трішки відігріті...
Навпіл лиш Я ... та разом ціле МИ!

© Ірина Бжезінська

Музика

Накришу з тиші полумисок нот
І повні пригорщі нагорну, аж до краю
Хай такт між пальцями повітрям прослизає
Та венами мелодія тече.

Бринить у звуках риска-горизонт
Зринає ввись стрімкий пейзаж вечірній
І так все урбанічно і безсильно
Й так безталанно, наче вчусь лише...

Нехай звучить... Фальшиво, невпопад
Часом заголосно, часом лише ледь чутно...
Часом у радості, в любові чи у скруті
На самоті ... чи серед людних площ

Нехай звучить...
Й кружляє вихор нот...

© Ірина Бжезінська

Вітаю з НОВИМ 2017 РОКОМ!

Вже хазяйнує Новий рік

І новий старт дарує мріям

День мов завмер, замовк, застиг

Чекає дива… просто дива.

Блікують радісно вогні

Гірлянди-водоспади сяють

Ялинка шелестить у сні

Наспівує на щастя й радість.

Най буде безліч гарних днів

Хай будуть поруч добрі люди

Лишімо ненависть та гнів

Та буде мир по всіх усюдах.

Хай будуть посмішки і сміх

Добробут, злагода, здоров’я.

Нових незвіданих доріг

Прихильність і опіка Божа.

Хай наша сила лиш росте

Хай наша віра лиш міцніє

Хай добрих справ вінок цвіте

Й розквітне рідна Україна!

© Ірина Бжезінська