Я все пробачу...

Я все пробачу цьому світу

Його ворожість, кривди, біль

Забуду все. Із серця витру

Стаждання спогад, наче цвіль…

Я все пробачу людям. Знайте

Я не кляну, не має зла.

Лиш серце моє не чіпайте

Вже й так в волоссі сивина.

Я всім пробачу. Все пробачу.

Це все було. На серці слід.

Мовчу, не дихаю, не плачу.

І висихаю, наче глід…

З вдячністю за любов та розуміння

Я вірю, тобі важко зрозуміти

Моїх думок політ, їх глибину.

Я лише вчуся плакати й радіти

І чом ти ще зі мною – не збагну.

Не гнівайся на примхи та негоди.

Я вредна, але в цьому є свій смак.

Я вся твоя, хоч прагну я свободи

І я люблю тебе, хоч не говорю так…

І я завжди ціную дружбу твою.

Твою увагу, ніжність твоїх слів…

Повір, що я б вже не була живою

Якби ти мене так не розумів!

Я не боюся болю…

Я не боюся болю…

Боюся зради…

Боюсь, що ти мене забудеш

Й шукатимеш солодшої принади

Я не боюся смерті

Боюсь життя

Коли весь зміст затертий

Й не знаєш, чом в цей світ прийшла

Я не боюся крику

Боюсь кричати

Тамую крик в душі

Але боюсь забути і змовчати…

Я не боюся крові

Боюся черствості. Боюся перепон

Що люди самі собі зводять

А потім потрапляють в цей полон…

Я не боюся болі!

Боюся лишитись без…

Як збережу я гідність, розум, волю,

То лишиться в душі вогонь небес…

Шанс вижити...

Допоки серце б’ється

Ще маємо ми шанс
Втекти у світ від смерті.
Та є один нюанс.

Коли життя не дише,

Коли в душі печаль,
Лише Любов покаже
Нам цю безмежну даль.

Скоритись чи піднятись?

Спинитись чи іти?
І скільки ще чекати?
Шукати й не знайти?

Усі знання безмежні.

Весь світ не перейти.
Лиш в почуттях ти знайдеш
Все істинне в житті.

В житті хвилина –подих

Не втримаєш, не жди.
Життя проходить поруч
І ти собі іди… 

Бажання правди...

От лише нещодавно я дозволила собі говорити правду. Свою правду. Те, що я думаю про себе, про людей, про життя... Раніше якось боялась образити, боялась помилитися, боялась ...
А почала я з себе. З того, що сказала, що я пишу поезію...

Game over...?

Оце і все? Невже Game over?

Ти зник. Не пишеш. Я не та?
Звичайно, знаю я твій номер
Та в серці наростає пустота…

Не встигла вимріяти щастя

Світанки, ночі й дні удвох…
Нам не судилося стрічати
Game over? Все, переполох!

Душа розхристана страждає.

Мовчу. І телефон мовчить.
Рої думок мене з'їдають.
А в вухах - голос твій дзвенить.

Так мало часу доля дала

Щоб все сказати, все змогти..
Лиш дев’ять днів…Це так замало
Щоб в серці іскру віднайти…

Отож Game over. Я приймаю

Цю гру. І спалюю мости.
Я не кляну, не нарікаю…
Але сумую. Подзвони…

I miss you

I miss your compliments...
I miss you, I miss your voice.
I think of you all time, my dear.
And will be proud of your choice!