Цієї осені

цієї осені, як падали дощі

я аж впивалась холодом розлуки
і танули в туман сизі дні
і холодом мені ламало руки...
 
я падала, як листя, на асфальт
у бруд. в болото, людям попід ноги
шукала щастя серед рельсів, шпальт
а осінь грабувала наші долі
 
цієї осені не люблю алегорій
ні пафосу не хочу, а ні слів
і ми уже не ми, а  лиш герої
моїх віршів, оцих сумних рядків.

А час невпинно гине

Ти знай, як розійшлися ми
Не було ані жалю, ані болю
І не шкода уже було мені...
Я просто йшла, і не картала долю.
 

Все що віддала, - хай собі іде

Бо щось нове прийде по цій хвилині!
Єдине, що коробило мене
Що ми ідем, а час ... невпинно гине.

На осінь....

Коли в мені бурлили океани
Ти геть тікав від вітру, від дощу.
Не вистарчало духу капітана!
Як щур тікав... , або чекав в порту.

Ти штиль любив, безвітряну погоду
Коли ішли по курсу в синю даль...
Але на осінь часто сильні грози
Приносять бурі, зливи... і печаль

Сполохані буттям

Ми, - жалюгідні! Вмить сполохані буттям,
Злякавшись ночі,  холоду, і болі
Й майбутньої грози, сховавшись по кутках
Жаліємо себе, картаєм долю....
 
І горді ми своїми помилками.
І ще пишаємось з своєї глупоти...
Гроза мине... і знов настане ранок.
А те, що згублене, - вже більше не знайти.

Гроза...

Вітри чорні позганяли
Грозовії хмари
Поміж нами, поміж нами
Наче стіни стали

А здалеку понад степом

Уже грім лунає
Я говорю, прошу, молю..
А він не зважає

 Гілля клониться додолу

Листя позривало
Ми ще поруч, ми ще поруч
Але цього мало

Все довкола закружляло

У танку химернім
В серці стелиться образи
Почуття непевне
 

Починається гроза, зібралися хмари...

В нас з тобою, мабуть, любий
Не склалася пара....

Як-не-як ....!

Чомусь по долі не любилось...

Перегоріло, рознеслось

Десь полетіло, загубилось

І не вернулось, не прийшло...

Було як в усіх – когось манила

Комусь брехала, хтось – мені....

Було, та все переболіло

Згоріло в пристрастнім вогні...

Тепер не знаю, як кохати

Не знаю я, не вмію я

Беззастережно все прощати

І вірити в твої слова

Бо де-не-де, а все ж омана

Бо як-не-як, та все ж брехня...

І так ідем по світу разом

І ти не мій, ... й я не твоя.

Прощай!

Не здогадуйся, не думай, не шукай....

Я розчинилась наче день у ночі

Пропав моїх чуттів безмежний шал

І ти пропав із снів моїх дівочих

Приспів

Не так усе, але ось так все сталось

Життя іде, і ми уже не пара

Усе на щастя, так говорять люди

І ти в це вір... Повір, усе ще буде!

Грім відгремів і відцвіли дерева

Птахи злетіли ввись і я лечу

Ну ось і все, оце наша кінцева

Зупинка долі, я уже іду