Мій Ангеле

Мій ангеле, чому болить душа

Чому тривога поселилась в серці
Ніщо не веселить і не втіша
Змарнів весь світ, немов на старій фресці...

Мій Ангеле, покинь мене, покинь

Лети до милого мого на поле бою
І борони його від шалу куль
Від мін, від градів, від біди лихої....
 

Мій Ангеле, у чому маю гріх

У чому гріх тяжкий мого народу?
Здається, щойно гідру переміг...
Нова ж мара отруює свободу.

Мій Ангеле, покинь мене, покинь

Лети до милого мого на поле бою
І борони його від шалу куль
Від мін, від градів, від біди лихої....

Мій Ангеле, за себе не прошу

Молюсь за Україну і милого
За мир у церкві свічку запалю
Чужого - зась, дай захистити свого.

Мій Ангеле, покинь мене, покинь

Лети до милого мого на поле бою
І борони його від шалу куль
Від мін, від градів, від біди лихої....

© Ірина Бжезінська

Солдат

Моє призвання - сіяти поля
З зерна ростити золоте колосся.
І зрання і аж як зійде зоря
Трудитися під птацтва стоголосся....

Та я СОЛДАТ, не за призванням, за сумлінням

Віддам за неньку
Силу, Розум, Вміння
 

Моє призвання - будувать міста

Мостами й трасами об'єднувати землі
Все, що я креслю, потім ожива
Сади і парки, вулиці та сквери...
 

Та я СОЛДАТ, не за призванням, за сумлінням

Віддам за неньку
Силу, Розум, Вміння
 
Моє призвання лекції, книжки
Статті, дослідження, наука, семінари.
Нові властивості і засоби нові
Нові здобутки  віртуальні хмари...
 

Та я СОЛДАТ, не за призванням, за сумлінням

Віддам за неньку
Силу, Розум, Вміння
 
Моє призвання в музиці звучить
Бринить струна і легко пісня ллється.
І кожна нота, наче кожна мить
Звучить в душі і зупиняє серце.

Та я СОЛДАТ, не за призванням, за сумлінням

Віддам за неньку
Силу, Розум, Вміння

Поет, учитель, лікар, музикант

Сантехнік, слюсар, інженер, елекрик...
Студент і менеджер, екскурсовод, офіціант
Художник, будівельник та історик....

Солдати...

Не за призванням, за сумлінням
Аби  була
держава наша
сильна, красна, вільна!

 

© Ірина Бжезінська

Христос Народився!

Сніжить, хрустить морозно стежка,

Надходить вечір, тихо так
Пливе по небу зір мережка
Чекаємо на добрий знак.

Давно не було стільки снігу

І гарно так, як у раю
Ніби ангелів срібні крила
Кружляють в танці, ніби сню.

Я сню та бачу поле, жито

Хліби вродили й повен сад
Навкруг дзвенять дрібнії діти
Печеться хліб...м-мм, аромат.

А потім бачу танки, кулі

Прокльони, зойки, плач та крик...
Різдво... та всі пусті каструлі
Ні хліба, навіть жодних крихт...

Сніги, сніги... та рік за роком

Цвіте калина навесні
Рясніють грона на всі боки
Ласують птацтво й дітлахи.

Святвечір прикрашає шибки

Квітчастим взором, дзвін церков.
Все на столі та хліба скибку
Поставим тим, хто відійшов.

Яка ж погода нам вдалася!

Ну чисто казка, чисто рай!
Хай буде щастя в кожній хаті
Нам, Боже, всім допомагай!

Дай нам всім розум пам'ятати

Дай нам всім мудрість... пробачать
Дай нам всім сили - захищати
Та віри дай, у рідний край.

Дай нам наснаги до роботи

Дай нам пісень, що для душі
Дай нам щоранку прокидатись
Та дякувать за всі ці дні.

Христос родився! Колядуймо!

Святкуймо гучно, всім - всього!
Із світом цим разом радіймо!
Христос народився! Славімо його!

© Ірина Бжезінська

В борні загине менше, ніж в покорі

Людині б жити для кохання, в щасті, мирі

Але, як вороги, то значить, -  час до зброї
Хоч страшно говорити, але слова ці щирі -
В борні загине менше, ніж в покорі....

Всі хочуть миру, так, але не шляхом здачі

Чужинці занесуть лиш біль та  горе
В історії один лиш розв'язок задачі,-
В борні загине менше, ніж в покорі....

Роки тортур, концтабори і тюрми

Нквд, Сибіру край суворий
Як вони вірили, що в бій покличуть сурми!
В борні ж загине менше, ніж в покорі

Небесна гвардія щодень стає ще більша

Їх діло в нас живе, не зрадимо ніколи
Тверда рука, гаряче серце, гострий розум...
В борні загине менше, ніж в покорі.

З них кожен там за нас, за Україну

Обличчя юні. Юні, та суворі.
Бо знають вартість кожної години ...
В борні загине менше ніж в покорі.

Із нами Бог й благословення мами

Хотин і Крути, лицарство - у крові!
Моліться за солдат, і тих, хто вже не з нами
Вони пішли, щоб нам не буть в покорі.

Наш ворог давній, хитрий та підступний

Безбожник, що і хрест вкраде в соборі....
Лягли брати, хтось може з нас - наступний...
Але
В борні загине менше, ніж в покорі...!

© Ірина Бжезінська

Для мене Львів поділений на двох…

На тому боці Львова також дощ?

Твоєму боці? Також холод, мряка?

Для мене Львів поділений на двох…

На два фронти, з кордону ворон кряка…

Як там у тебе? Осінь чи весна?

Метуть сніги чи розквітають липи?

У мене тут дощі, дощі, дощі

Поночі ж небо палить смолоскипи…

Не спиться, так, хоч часом у пітьму

Я падаю розбита та безсила

Та не шкодуй мене, я цього не прошу

Я маю лише те, що заслужила…

Тьмяніє осінь, справа до зими

Моя частинка Львова захиріла

Все стало сірим: сад, будівлі, дні

Таке сумне і так придатне в риму

На тому боці Львова також дощ?

Твоєму боці? Також холод, мряка?

Для мене Львів поділений на двох…

На два фронти, з кордону ворон кряка…

© Ірина Бжезінська

Що твоє- те не втратиш, не твоє - не тужи

Ніби змовися світ, все на мене звалилось
Що не зроблю - не так, де б не йшла - не туди
Лиш до діла слова ці згодились:
Що твоє- те не втратиш, не твоє - не тужи

Я стаю крижаною, холодною, злою
Юрби навколо мене, ну як горобці
Кожен з них норовить ще б додать мені болю...
Що моє-те не втрачу, не моє - то іди

Десь я схибила, знаю, а десь поспішила
Десь не змовчала може... десь все навпаки
Доля мовби пограти зі мною схотіла...
Що твоє - не загубиш, як нє - не тужи

І в нещасті є щастя, і в смутку є радість
В просі є ще зернята а в серці любов.
Хай все зараз не так, але світу порядок
Нам лишає лиш наше,
Чуже ж ...відійшло

Якби...

Хотіла прийти, але ти не кликав...
Хотіла пробачити, та ти мовчав...
Хотіла сказати, але ти не слухав...
Не стукав, не бавив, не ждав і не звав...

Якби лиш постукав я б двері відкрила
Так тепло в світлиці, й усе на столі....
Якою б не була холодною днина
Я дам тобі більше, ніж хтілось тобі....

Якби лиш прийшов і до серця долинув
Торкнувся до вуст, пригорнув, як пташа
Розквітла б ураз, як гірська полонина
Диковинним цвітом та барвами дня.

Якби лиш почув те, що може й не кажу
Що каменем тяжким на серце лягло
Я була би лагідна, лебідка-пава
Ти ж соколом був би...любов та добро.

Якби...та холонули страви вечірні
Марніла з лиця, барв вінець усихав...
Якби ти постукав, я б враз відчинила....
Та ти не спішив....тихо вечір минав.