Як ми...

Я так кричала, чув мабуть весь дім

Я так кричала ... аж повітря бракло

І слів летів безглудий моветон

Летів

Як камікадзе

Навперейми, насмерть...

Як ми могли... Як ми...

© Ірина Бжезінська

«Не любить той, хто не любив завжди»

Ти друг мені, та істина дорожча

Я не збрешу собі.. Ти бачиш сам

Як місяці ішла душа на прощу

Складаючи молитви на вівтар.

Як вірила, як пестила надію

Приспала розум, чаклувала сном

Та ми у нім – бездарні лицедії

По першій дії всохли, наче жом…

Читаю Арістотеля цитати

І він правий, правий, як не крути

Віки минули, ми все ті ж примати

«Не любить той, хто не любив завжди»

© Ірина Бжезінська

Розлука

Розлука тягнеться, як джгут
Перетискає руки, вени
Скрутила серце... там чи тут
Чи день чи ніч,яри, кургани...

Життя, розбиті об броню
І долі, мінами прошиті
Як видих, коротко - люблю
Як вдих - і я... Щодень, щомиті...

Короткий сон і сизий дим
Розлука... довга і тривожна
І сум мов пил, засипав дім
Кружля в повітрі. Аж морозить.

Нелічено було, було
Гуло повітря поміж нами.
Мовчав, як завше телефон.
Лиш в скроні гупало... як знаки.

Розлука тягнеться, як джгут
Перетискає руки, вени
Скрутила серце... Там, де ждуть
Зтрусили цвіт міські каштани....

© Ірина Бжезінська

Не побіжу

 

Та їдь вже, їдь, ну їдь... Не побіжу
Іду своєю звичною ходою
Не встигла на автобус? Підожду
Прийде наступний... Аж яка погода!
Та й де спішити. По що? І куди?
І так той час летить, неначе вихор...
Здається вчора був ще молодий
А вже сьогодні тридцять, сорок з лишком...
Ще вчора біг з роботи у садок
Ще вчора школа... Вже дорослі діти
І ніби можна знову бути вдвох
І просто жити...жити і радіти.
Але чогось гнітить порожній дім
Бракує галасу і того бігу, темпу
Два звичних речення і швидке " па" потім
Світ зажував мене, немов стару дискету.
Не поспішаю, звичний вже маршрут
Куди мені летіти, по що, нащо?
Я зачекаю... Роздивлюсь навкруг
Який ж сьогодні день...
Й який, до біса, настрій.

© Ірина Бжезінська

Ворони

Все поховалося, померзло

Лиш вороння шукає харч

Підійду, відлетить на метр

Й чатує...там горіх, як скарб.

Зима, тому то й все зчорніло

Хмарище суне, буде сніг

Ворони купчаться на липі

Смеркає рано. На нічліг.

Та раптом щось... і галасливе

Крилате військо шугане...

Навсібіч...шуму-шуму лине

Щось суне чорне та страшне....

 ***

Зостались з нами лиш ворони

Всі повтікали, всі, - поглянь

Не дорікнеш, не поговориш

Не посмієшся...без прощай

Якось усі, мов з дива, зникли

А ми й незчулись, як за день

Чи за годину все принишкло

Лиш вороння літає чернь....

© Ірина Бжезінська

Завантажити книгу у форматі fb2 або pdf  

https://drive.google.com/file/d/0ByyA92kMZld7NWdIR2RpU29KMnM/view?usp=sharing

Колективна Безвідповідальність

Навчились кивати
На лівих, на правих
Колишніх, майбутніх
Святих чи лукавих.

Ніхто з них не винен
То зорі, то карти
То путін, то гривня
А то й просто жарти.

Брехня й показуха
Нащадків сссру
І далі грабують
Щасливі, веселі.

Податки – народу
Собі – нову яхту
На військо мільярди
Там вкрасти неважко.

Як в казці з соломи
Й сміття бліндажі
От пост оборони!
Де йдуть вантажі?

Знов риба в томаті
Та тухла вода
Але всі тут «чисті».
Тут винна москва!

За газ і за ціни
За бабцю, що просить
Знов винні Афіни
І кризи висотні.

Книжки не друкують
Підручників мало?
Давайте спокійно
Чекати обвалу…

Он як завернули
Із «ге» знов цукерка
А ми - «проковтнули»
І вірим уперто.

Не сталось, не збулось
Й знов винні сторонні
То путін, то Меркель
То курс, то погода...

© Ірина Бжезінська