Для щастя...

Знаєш, коханий,

Для щастя нам треба так мало…

Весну духмяну

Й до неї горняточко кави…

Ранок без поспіху

Вечір тягучий і тихий

Посмішку твою

І музику… в пісню сповиту.

Можна без слів

Досить погляду, дотику, жесту

Кожен із днів

Мов складніше завдання із квесту.

Кожне із слів

Надпорожнє, якщо не про тебе

Кожен з нас тлів

Але разом ми – вогнище в небо!

Знаєш, коханий,

Для щастя нам треба так мало…

Весну духмяну

Й до неї горняточко кави…

© Ірина Бжезінська

Цвіте тополя

Цвіте тополя, розкидає пух.
Земля парує, гримотить, сюркоче.
Весна вже тут…на зір, на нюх, на слух
Вона вже тут… сміється і лоскоче!

Цвітуть каштани… наче у раю.
Квітують так, що навіть слів замало.
Весна вже тут … Відчуй, почуй, молю.
Вона вже тут …. Так просто й досконало.

Розквіт бузок, конвалії цвітуть.
Ромашки, незабудки і тюльпани!
Весна вже тут… Вітаємо, салют!
Вона вже тут… На все вже має плани.

Спекотний день, волога, тепла ніч.
І буйство барв на полотні природи.
Весна вже тут… Ми з нею віч-на-віч…
Вона вже тут… Це все її клейноди.

© Ірина Бжезінська

Весна

Заквітчала весна видноколо
Аж повітря від втіхи бринить
І так солодко горне утома
Після пішки здобутих доріг.

Замилована в квіти і вірші
Підставляю обличчя весні
І хай кожен гарячий промінчик
Потанцює зі мною в ці дні.

Хай шепоче мені казку вітер
І щебечуть нестримно птахи.
Ця весна - наче генія витвір
Неповторна! Прекрасна! Як ти)

© Ірина Бжезінська

Пісня

Вечір.Квіти.Зустріч.
Сукня. Склянка. Мушля.
Контроль. Думки і острах
Глибокий вдих ... і просто..

***

часом слів замало
дихання замало
сказати, що на серці
відкритися зухвало
зустрітися надвечір
пройтися попід руку
і шепотіти речі
абсурдні та безглузді....


часу вже замало
і життя ламало
і тебе так довго
довго бракувало
а сьогодні варто
вірити у диво
щиро і правдиво...

***
Ноти. Ритми. Вірші.
Танець. Запах. Ніцше.
Очі. Погляд. Пізній.
Просто... Щирість. Ніжність.

***

часом слів замало
дихання замало
сказати, що на серці
відкритися зухвало
зустрітися надвечір
пройтися попід руку
і шепотіти речі
абсурдні та безглузді....

часу вже замало
і життя ламало
і тебе так довго
довго бракувало
а сьогодні варто
вірити у диво
щиро і правдиво...

***

Сьогодні. Зараз. Завтра.
Весна. Годинник. Варта.
Хвилини. Миті. Милі.
І ми ... наскрізь щасливі...

***
я не вірю в долю
але вірю в тебе
знаю я напевне
буде все як треба
зустрінемось надвечір
пройдемось попід руку
і прошепочеш речі
абсурдні та безглузді....

часу вже замало
і життя ламало
і тебе так довго
довго бракувало
а сьогодні варто
вірити у диво
щиро і правдиво...

© Ірина Бжезінська

Перше кохання

На картці чорно-білій, сивій
Так, ніби з іншого життя
Моє юнацьке, наболіле
Кохання... Пам'ятаю я

Оті емоції, непевність,
Ритм серця в скронях, тремор рук.
То радість, то шалену ревність.
І голос - найсолодший звук

Я ще дитя, настирне, дике
А він - взірець, мій ідеал.
Такий спокійний, наче глиба.
Такий дорослий, як Атлант.

Мигцем б побачити - і досить
Вже не даремно день минав...
Було бурхливо, але... просто.
Забулось, спогад наздогнав.

Якби тоді інакше склалось
Якими б були ми тепер?
Про що б мовчали вечорами?
Куди б разом ходили вдень?

З ким би дружили, пили каву?
А танці, книжки та кіно?
Ще музика, пісні... театри?
Якби було? Яким було?

Які б традиції створили?
Чи готували б у вікенд?
Чи побували б ми в Парижі?
Чи вірили б у шарм легенд?

А може б ми ворогували?
Ділили б друзів і майно?
І нашу зустріч проклинали,
І час, що звів нас геть давно...

Було, було... Забулось зовсім
Юнацький шал, емоцій вир
Одна одненька фотокартка
І спогадів химерний взір...

© Ірина Бжезінська

А небо, небо!

Весняне небо...чисте і безмежне
Мов пензля майстра диво-акварель
Палітра фарб, емоції, відвертість
Позує залюбки весна-модель.

То посміхнеться, то опустить погляд
Така встидлива, ніжна, молода...
Думками ще далеко, але поряд...
Бо вже пора, прийшла її пора.

Тому дерева виглядають птаство
Осанна вічному звучить: Люблю, Люблю!
І перші проліски як таїнство... прекрасні
А небо, небо! Наче з кришталю!

© Ірина Бжезінська

Музикант

Пожовклі ноти, втоптані сліди
Далекий спогад, картка чорно-біла
Колишні оплески тепер лиш порохи
А звуки стали зморшками на тілі...

Крізь биті шибки залітає сніг
Вальсує з вітром, згадує колишнє
Як зал шалено кликав знов на біс!
Як було гаряче! Як холодно опісля...

Все вже минуло: стерті номери,
адреси змінено, мелодії забуто...
Лиш там на фото ми ще молоді
Лунає Бах... Так легко і розкуто!

© Ірина Бжезінська