Наддраматично...

Міряю кроками простір
Серце вистукує такт
Все так примарно, непросто
Навіть погода - мов знак.

Чорний екран телефону
Скоро фінал, апогей
Будуть і жертви й герої
Я або ти як трофей.

Пауза надраматична
Звук по спіралі летить
Мить важливіша за вічність
Та, коли серце щемить...

© Ірина Бжезінська

Шовкова тиша

Закутаюсь в тишу - шовкову холодну шаль
Ховаються тіні... Примари підходять ближче
І вже не важливо кому хто і що прощав
Ніхто не цілує... Ніхто не чекає, не кличе.

Прикута кайданками років, кайданками сліз
Всі кадри невдалі, всі плівки засвічені... шкода
Колись було легше, колись ми були молоді
Тоді не зустрілись...А зараз ... чи буде нагода?

Не молюсь, не прошу... і навіть не крию образ
На долю що дала слова та не дала любові...
Закутаюсь в тишу... всіх тих непромовлених фраз
Обгорнуся шаллю... Холодні обійми шовкові...

© Ірина Бжезінська

Ми народимось знову

Ми народимось знову колись ... аби просто кохати
І впізнаємось зразу... Бо бачу тебе я наскірізь
Може я буду птахою, ти будеш кленом крислатим
Ми співатимем сонцю... Кохання летітиме ввись.

Або стану рікою... Холодним і сильним потоком
Ти прокинешся вітром... Зірвешся, мов сокіл зі скал
Закружляєм в танку... На танцполі із лілій й осоки
Шепотімеш на вушко... що так ще ніхто не кохав.

Може ти станеш сном... з понеділка...чи от на неділю...
Стану ніччю тобі... Запалаю полярним вогнем.
Ми крутитимем фільми статі-престарі чорно-білі
Про все те що шукали і може нарешті знайдем....

Ми народимось знову колись... аби просто кохати...

© Ірина Бжезінська

А ніч пливе...

А ніч пливе... мов пава течією
Гортає тиша партитуру мрій
І мить крихка... мов нариси пастеллю
Наче молитва... Ти і я. Амінь.

А ніч пливе... запалюються зорі
Танцює вітерець по гребні хвиль
Звучить душі прощання в ля мінорі
Проймає холод аж до сухожить....

А ніч пливе...

© Ірина Бжезінська

...

Квітнуть вже верби на повну
Гарно ж! А я у журбі
Вию мов вовком на повню
В клітці самотності й лжи.

День розчиняється ніччю
Ніч перестрибує дні
Крик перехоплює відчай
Вени - мов зрізані пні.

Скрапує віра у келих
Слів каламутний заміс
Людство вже кинуло жереб
Жінка ... заплутує слід.

© Ірина Бжезінська

Зараз, сьогодні, нині

Вчусь цінувати мить
Жити ковтками і кроками
Чути весни політ
Серцем, душею, доторком...

Бачити безліч барв
Всі півтони і відтінки
Вчуся казати "так"
Слухати, чути, мріяти...

Пам'ять карбує шлях
Зараз, сьогодні, нині
Дякую за життя
Й небо... весняно синє!

© Ірина Бжезінська

У місті, місті...

У лісі лісі темному,
Та ні, тепер не так
У місті-місті енному
Гуляє холод й страх

У місті, місті порожньо
У місті, місті ніч
Душа його заболена
Засміченням узбіч

Висотками і кранами
Машинним смогом дня
Душа ятриться ранами
І місто - помира.

У місті, місті швидкості
Й шалених перспектив
Бракує щастя й близькості
Усе - лиш блиск вітрин.

Усе це гра на знищення
І це - не наша гра.
Та місту, місту крихітну
Надію дасть ... весна!

© Ірина Бжезінська