четвер, жовтня 29, 2020
Хвилина, день, до повної розпуки
торочеться життя, як полотно
і вицвили на ньому згадки й звуки
шкребоче гілля тихо у вікно...
і оце сіре, блякле і порожнє
і оце нице, лживе і страшне
і все воно таке наскрізь безбожне
та має силу... квітне і росте
я вивчила сюжет напам'ять, знаю
хто де злукавить і підставить знов
і хто на чорне - біле знову в очі скаже
ненависть одягне в святу любов.
мені занадто...вивертів і трунків
і напівправди і напівжиття
я хочу тиші...і на цім обрусі
мережкою стелити каяття...
© Ірина Бжезінська
Скажи мені, а що, якщо запізно?
Якщо намарно висипався цвіт
І просто на чиюсь потіху, славу
Життя згорить у топці лихоліть.
А що, якщо не зміниться, не зміниш,
А що, якщо минуле не мине
І завтра сипане торішнім снігом
І все останнє доля відбере?
Скажи мені, а що, якщо намарне...
© Ірина Бжезінська
неділя, жовтня 25, 2020
Осколки
Час відкривати карти й сни
І спростувати зводи й толки
Бо йду вперед немов по склі
А сум під шкіру суне голки.
Чи я не та чи ти не той
Чи ми якісь незграбні, ниці
Палає серця горизонт
І душі рвуться ввись, як птиці.
А за туманами - дощі
А за дощами - безкінечкність
Ми так заплутали сліди
Що вже згубили шлях до втечі.
А час розкрити карти й сни
І спростувати зводи й толки
Пробач... пробач і відпусти
Нащо тобі мене осколки?
© Ірина Бжезінська
середа, серпня 19, 2020
Чи можу я бути слабкою?
Чи можу ридати навзрид?
Розбита, розчавлена, квола
Безсила... без слів і молитв.
Без віри... у правду, у завтра
Маркітна... як небо в грозу
Краплини дощу наче мантра
На сум, на печаль і журбу...
Чи можу я бути нещасна?
Ховатись від всього, від всіх
Спіткнутись, зашпортатись, впасти
Зустрівши ворожість і сміх...
Чи можу одягнута в чорне
Розсипатись пилом...в багно
Бо дійсність жорстока й потворна
І завтра - те саме кіно.
Чи можу, чи можу, чи можу
Болить...аж у душу пече
Чи зможу знести оцю ношу
Сказати: Та то все пусте...
Чи зможу, чи зможу, чи зможу
Бодай ще на день, ще хоч раз
Повірити... Знов будуть грози
А потім- озону екстаз....
© Ірина Бжезінська
середа, серпня 12, 2020
Смуток
Смуток...холодний, сизий
Наче із гір туман.Роси впадуть донизу
Висохне сліз лиман.
Сонце розвіє хмари
День розчаклує ніч
Часу завжди замало
Правда - то пил узбіч.
А по дорозі вгору
Чи по дорозі вниз
Сум поганяє горе
Регіт колише сміх
Квітнуть чабрець та мальви
Гори димлять...поглянь
Ми лише тінь любові
Згублено стежку в рай.
Смуток ...холодний, сизий
Наче із гір туман.
Роси впадуть донизу
Висохне сліз лиман.
© Ірина Бжезінська
вівторок, серпня 04, 2020
Озеро пам’яті
Може спаде ця мара
Озеро пам’яті синє…
Манить його глибина.
Хвилями котяться брижі
Погляд, півслова, на пів
Діляться миті і милі
Ну а серця й поготів.
Манить його глибина.
Хвилями котяться брижі
Погляд, півслова, на пів
Діляться миті і милі
Ну а серця й поготів.
Хмари снують навіжені
Часом періщать дощі
Озера води священні
Бо джерело – у душі.
Бо в глибині під намулом
Там де самотність і лід
Тиха молитва заснула
Й сниться їй…мрії політ!
Часом періщать дощі
Озера води священні
Бо джерело – у душі.
Бо в глибині під намулом
Там де самотність і лід
Тиха молитва заснула
Й сниться їй…мрії політ!
© Ірина Бжезінська
четвер, червня 11, 2020
Книжка пахне тобою
Книжка пахне тобою
Легким, прозорим смутком
Крапелька відчаю й болю
Пристрасть обіймів, цілунків...
Базова нота - вдячність
Посмішка, тепле слово
Шлейфом злети й невдачі
І розкриття - в любові.
Кілька пелюсток віри
Дрібка терпкої зради
Ще - доброти без міри
І благородства правди....
Книжка пахне тобою...
Останні акорди - зливи
Дощ над похмурим Львовом
І блискавки вічної сили.
© Ірина Бжезінська
Підписатися на:
Дописи (Atom)