Гроза...

Вітри чорні позганяли
Грозовії хмари
Поміж нами, поміж нами
Наче стіни стали

А здалеку понад степом

Уже грім лунає
Я говорю, прошу, молю..
А він не зважає

 Гілля клониться додолу

Листя позривало
Ми ще поруч, ми ще поруч
Але цього мало

Все довкола закружляло

У танку химернім
В серці стелиться образи
Почуття непевне
 

Починається гроза, зібралися хмари...

В нас з тобою, мабуть, любий
Не склалася пара....

Як-не-як ....!

Чомусь по долі не любилось...

Перегоріло, рознеслось

Десь полетіло, загубилось

І не вернулось, не прийшло...

Було як в усіх – когось манила

Комусь брехала, хтось – мені....

Було, та все переболіло

Згоріло в пристрастнім вогні...

Тепер не знаю, як кохати

Не знаю я, не вмію я

Беззастережно все прощати

І вірити в твої слова

Бо де-не-де, а все ж омана

Бо як-не-як, та все ж брехня...

І так ідем по світу разом

І ти не мій, ... й я не твоя.

Прощай!

Не здогадуйся, не думай, не шукай....

Я розчинилась наче день у ночі

Пропав моїх чуттів безмежний шал

І ти пропав із снів моїх дівочих

Приспів

Не так усе, але ось так все сталось

Життя іде, і ми уже не пара

Усе на щастя, так говорять люди

І ти в це вір... Повір, усе ще буде!

Грім відгремів і відцвіли дерева

Птахи злетіли ввись і я лечу

Ну ось і все, оце наша кінцева

Зупинка долі, я уже іду

Львівський променад любові

 

1.

Привіт? Ти тут сама?

Як справи, як жила?
Чому якась сумна?
Чи це не так, не так?

Мовчиш? І я мовчу

Сердець лунає стук
Торкнися моїх рук
І буде так... отак

 

Приспів

В очах твоїх весь світ

Знаходить справжній зміст
І я не знаю слів
Щоб розказати як

Безмежний всесвіт враз

Ожив від твоїх фраз
І цей щасливий час
Як талісман, як знак

як знак

для нас....
 

2

Невже так просто ми

Могли зустрітись враз
Після років журби
Років невдач, образ

І просто так для нас

Лунає тихо джаз
Цей львівський променад
Як талісман, як знак

 

3

Ми почуття свої

Забути не змогли
Ми їх як гніт несли
Що доля відняла.

Але сьогодні знов

Цвіте в серцях любов
Як довго ти ішов!
Як довго я ішла!

Любити...

Минає час, той час, що для любові
Нам дав Господь, весну благословля
А ми живемо в сірості, неволі
Своїх гріхів, своїх безсиль, ...імла

І так бракує сили, щоб втікати

І так бракує знань, аби змінить
Себе, свої страхи й зламати
Своє безсилля... і лише -  любить!

Любить цей світ, любити кожен ранок

І дня нового бачити красу.
Любити тих, хто заподіяв рани...
Любити тих, кого і так люблю.

Печаль...

Моя печаль, як кришталевий келих,-
Її ховаю я у будні дні.
Та в день святковий, серед слів веселих
Вона зі мною ... і вона - в мені.
 

Крізь келих, кришталево чисті лунки

Дивлюсь на світ, на себе, на життя...
Моя печаль іде по серцю лунко...
Й болить душа...  лише болить душа.
 

І слів замало, і життя замало

Аби цей келих випити сповна...
Мені на долю дивні впали руни....
Коли весела, ... то чомусь смутна.

Доля

Часом як спинишся бігти
Враз налітають думки
Де ти, кому й що ти винна?
Нащо живеш на Землі?

А я і справді не знаю
Долі своєї мету
Як я люблю – то літаю!
Як я сумую – мовчу...

Знаю лише що для мене
Більше за все – почуття
І найдорожчі хвилини
Ті, що з тобою була!

І ані гроші, ні слава
Не допоможуть , не жди
Лише оте, що у серці...
Буде з тобою завжди!