Ти був би.... другом

Ти був би хорошим другом.

Ми б разом гуляли містом.

Ділили б і сміх, і незгоди.

Як діти б дуріли, без змісту!

 

Ти був би надійним другом.

І вірним, і щирим до болі.

Як дзига життя б'ється колом,

Та все не страшне, як ти поруч

 

Ти був би прекрасним другом!

Гарланили б рок на весь голос,

Читали б журнали, й романи...,

Дивились кіно із попкорном.

 

Ти був би.... не просто другом...

Але, навіть другом не станеш.

Життя розбиває всі шанси.

Ти тут, але це лиш омана.

Цієї осені

цієї осені, як падали дощі

я аж впивалась холодом розлуки
і танули в туман сизі дні
і холодом мені ламало руки...
 
я падала, як листя, на асфальт
у бруд. в болото, людям попід ноги
шукала щастя серед рельсів, шпальт
а осінь грабувала наші долі
 
цієї осені не люблю алегорій
ні пафосу не хочу, а ні слів
і ми уже не ми, а  лиш герої
моїх віршів, оцих сумних рядків.

А час невпинно гине

Ти знай, як розійшлися ми
Не було ані жалю, ані болю
І не шкода уже було мені...
Я просто йшла, і не картала долю.
 

Все що віддала, - хай собі іде

Бо щось нове прийде по цій хвилині!
Єдине, що коробило мене
Що ми ідем, а час ... невпинно гине.

На осінь....

Коли в мені бурлили океани
Ти геть тікав від вітру, від дощу.
Не вистарчало духу капітана!
Як щур тікав... , або чекав в порту.

Ти штиль любив, безвітряну погоду
Коли ішли по курсу в синю даль...
Але на осінь часто сильні грози
Приносять бурі, зливи... і печаль

Сполохані буттям

Ми, - жалюгідні! Вмить сполохані буттям,
Злякавшись ночі,  холоду, і болі
Й майбутньої грози, сховавшись по кутках
Жаліємо себе, картаєм долю....
 
І горді ми своїми помилками.
І ще пишаємось з своєї глупоти...
Гроза мине... і знов настане ранок.
А те, що згублене, - вже більше не знайти.

Гроза...

Вітри чорні позганяли
Грозовії хмари
Поміж нами, поміж нами
Наче стіни стали

А здалеку понад степом

Уже грім лунає
Я говорю, прошу, молю..
А він не зважає

 Гілля клониться додолу

Листя позривало
Ми ще поруч, ми ще поруч
Але цього мало

Все довкола закружляло

У танку химернім
В серці стелиться образи
Почуття непевне
 

Починається гроза, зібралися хмари...

В нас з тобою, мабуть, любий
Не склалася пара....

Як-не-як ....!

Чомусь по долі не любилось...

Перегоріло, рознеслось

Десь полетіло, загубилось

І не вернулось, не прийшло...

Було як в усіх – когось манила

Комусь брехала, хтось – мені....

Було, та все переболіло

Згоріло в пристрастнім вогні...

Тепер не знаю, як кохати

Не знаю я, не вмію я

Беззастережно все прощати

І вірити в твої слова

Бо де-не-де, а все ж омана

Бо як-не-як, та все ж брехня...

І так ідем по світу разом

І ти не мій, ... й я не твоя.