Зненавиди мене

Зненавиди мене, мені  так буде легше

Збагнути хто ти є, і хто ти є мені

Кляни мене ,свари, бреши, тобі ж не вперше

Розбий цей рай дрібної метушні

Пусти на волю гнів, роздратування, жалі

Не бійся ранити, не бійся проклясти

Так стімко проминуло наше ралі

Ми вже на фініші, розбиті  я і ти…

Як хочеш – вдар, побий дарунки й посуд

Порви всі фото, витри телефон

Зненавиди мій голос, запах, погляд

І я забуду все… так ніби то був сон….

© Ірина Бжезінська

Твоє життя (пісня)

Коли все просто не так

І ти не бачиш свій шлях

Коли все навкруг чуже

І кожне слово не те

І кожний день як в пусте….

Ти все кидай і тікай

Ніщо ніде не благай

А просто серце відкрий

Ні будь ні добрий ні злий

Все зайве викинь і змий

ПРИСПІВ:

Не возвеличуй, не кляни

Чуже віддай, своє візьми

І просто, просто ЖИВИ!

І біс і Бог заодно

Ти ж пий життя як вино

Смакуй  його аж по дно

--

Зірветься влітку гроза

Впаде на очі сльоза

Що відбулось, то пройшло

Що не збулось, відійшло

Вже ранок стука в вікно

Буяє зеленню гай

Квітує літній розмай

Життя мудріше за нас

Все зайве викине час

Ти або в грі, або пас!

© Ірина Бжезінська

Без мрій

Мої мрії- підступна пастка
Кожен раз мене вводять в блуд
Зводять з розуму, мутять настрій
Сиплють в мозок солодкий флуд

І без мрій аж ніяк не легше
Але й з ними тривожно й зле
Очі бачуть… та серце збреше
І життя знов візьме своє...

Мрії сіті напнули знову
Не порвати їх, не обійти
Ти і мрії в таємній змові
Й я корюся...без боротьби.

Хай все буде, як має статись
Годі мріяти, геть думки
Я не знаю що буде завтра

Та сьогодні ти мусиш піти.

Я без мрій проживу, побачиш
І без тебе також, не жди
Що подзвоню тобі чи заплачу
Все скінчилось, не стій, іди!

Просто вечір і рок наповну

Просто лайф, і ніяких мрій
Щось в душі вже по вінця повне
Від всіх знань і безглуздих війн...

© Ірина Бжезінська

Дощ...

Сумує дощ...шумить так монотонно
Тече потоками брудних холодних рік

Не пахнуть квіти, все сумне і сонне
Усе затихло, стерлось, зник і слід....

Сиджу сама, вслухаюся у тишу

Що так потворно й голосно звучить...
Холодні руки, втомлені зіниці
Це пастка, пустка, вічність а не мить.

Дощі. Дощі. Вже  мабуть буде тиждень

В плащах і джинсах, мокрі і сумні
Погода - жуть, аж хочеться напитись
Забути ці години, ночі, дні  

Не люблю дощ, ненавиджу самотність

І дні без тебе... подзвони, прийди
Усе ще дощ...так сіро й однотонно
Без сонця, без надії ... жди біди.

 © Ірина Бжезінська

Звідкіль у людях стільки нелюдського?

Звідкіль у людях стільки нелюдського?
Чому їм байдужі вони ж самі?
Хто їх боги, які у них герої?
Які картини бачать у ві сні?

Про що їх мрії? Як пройшло дитинство?
Де вчилися і з ким разом росли?
Чому їм в кайф чинити ці безчинства?
Хто їх сусіди, родичі, батьки?

Подумать страшно, важко уявити
Що нечисті отої як трави....
Ніщо не творять, вміють лиш губити
Тупі, бездумні найманці Москви!

Ніколи б не подумала раніше
Що будуть убивать без каяття...
Борімось, браття, за все найсвятіше
За Землю, за свободу, за життя!

І хай тремтять ці нелюди-поганці
Під прапором диявольським своїм
За все що скоїли - отримають відплату
Вони ще й покоління нові їх!
© Ірина Бжезінська

Тривога

Товчеться у грудях зойк

І сльози глибоко душать
Пульсує по жилам кров
І шрами кладе на душу

Повітря тремтить, як лід

Розколює дійсність навпіл
Там – смерть набирає лік
Тут доля стирає нахил

На вервичці їх імена

Повторюю, Боже, Боже
Їх серце не мало дна
Життя ж обірвала доля

Секунди печуть вогнем

І слів не знайду, не знаю
Війна, то як хід конем
За котрим ходів не має

Сирена. Тривога. Бій

Молитва і ряд кулеметний
У сні знов кричу тобі: «Стій»
А ти… ти спішиш, як у пекло...

© Ірина Бжезінська

Доброго ранку, Коханий!

Доброго ранку, коханий

Вже стукає сонце в вікно
І промені в листі веснянім
Тчуть дивне красою панно

Доброго ранку, коханий
Що снилось тобі уночі?
Може фортеці надхмарні
Рицарі, коні, вогні?

Можливо тобі снились гори
Чи ріки прісні та мілкі
Просторе безкрайніє море
Чи гай край села навесні?

А може твій сон потривожив
Неспокій за рідний наш край

І снились тобі запорожці
І Крути, і Київ й Майдан

Доброго ранку, коханий

Який же цей ранок! Поглянь
Колишуться клени, мов пави
І квітне весни водограй

Щебечуть птахи в ля-мінорі

Й комахи оркестром гудуть
Повітря напнуте струною
Тремтить, і нас кличе у путь

Тебе обійму міцно – міцно

Ще хвилька й життя понесе..
Люблю тебе щиро і ніжно
І дякую долі за все!

© Ірина Бжезінська