«Не любить той, хто не любив завжди»

Ти друг мені, та істина дорожча

Я не збрешу собі.. Ти бачиш сам

Як місяці ішла душа на прощу

Складаючи молитви на вівтар.

Як вірила, як пестила надію

Приспала розум, чаклувала сном

Та ми у нім – бездарні лицедії

По першій дії всохли, наче жом…

Читаю Арістотеля цитати

І він правий, правий, як не крути

Віки минули, ми все ті ж примати

«Не любить той, хто не любив завжди»

© Ірина Бжезінська

Розлука

Розлука тягнеться, як джгут
Перетискає руки, вени
Скрутила серце... там чи тут
Чи день чи ніч,яри, кургани...

Життя, розбиті об броню
І долі, мінами прошиті
Як видих, коротко - люблю
Як вдих - і я... Щодень, щомиті...

Короткий сон і сизий дим
Розлука... довга і тривожна
І сум мов пил, засипав дім
Кружля в повітрі. Аж морозить.

Нелічено було, було
Гуло повітря поміж нами.
Мовчав, як завше телефон.
Лиш в скроні гупало... як знаки.

Розлука тягнеться, як джгут
Перетискає руки, вени
Скрутила серце... Там, де ждуть
Зтрусили цвіт міські каштани....

© Ірина Бжезінська

Не побіжу

 

Та їдь вже, їдь, ну їдь... Не побіжу
Іду своєю звичною ходою
Не встигла на автобус? Підожду
Прийде наступний... Аж яка погода!
Та й де спішити. По що? І куди?
І так той час летить, неначе вихор...
Здається вчора був ще молодий
А вже сьогодні тридцять, сорок з лишком...
Ще вчора біг з роботи у садок
Ще вчора школа... Вже дорослі діти
І ніби можна знову бути вдвох
І просто жити...жити і радіти.
Але чогось гнітить порожній дім
Бракує галасу і того бігу, темпу
Два звичних речення і швидке " па" потім
Світ зажував мене, немов стару дискету.
Не поспішаю, звичний вже маршрут
Куди мені летіти, по що, нащо?
Я зачекаю... Роздивлюсь навкруг
Який ж сьогодні день...
Й який, до біса, настрій.

© Ірина Бжезінська

Ворони

Все поховалося, померзло

Лиш вороння шукає харч

Підійду, відлетить на метр

Й чатує...там горіх, як скарб.

Зима, тому то й все зчорніло

Хмарище суне, буде сніг

Ворони купчаться на липі

Смеркає рано. На нічліг.

Та раптом щось... і галасливе

Крилате військо шугане...

Навсібіч...шуму-шуму лине

Щось суне чорне та страшне....

 ***

Зостались з нами лиш ворони

Всі повтікали, всі, - поглянь

Не дорікнеш, не поговориш

Не посмієшся...без прощай

Якось усі, мов з дива, зникли

А ми й незчулись, як за день

Чи за годину все принишкло

Лиш вороння літає чернь....

© Ірина Бжезінська

Завантажити книгу у форматі fb2 або pdf  

https://drive.google.com/file/d/0ByyA92kMZld7NWdIR2RpU29KMnM/view?usp=sharing

Колективна Безвідповідальність

Навчились кивати
На лівих, на правих
Колишніх, майбутніх
Святих чи лукавих.

Ніхто з них не винен
То зорі, то карти
То путін, то гривня
А то й просто жарти.

Брехня й показуха
Нащадків сссру
І далі грабують
Щасливі, веселі.

Податки – народу
Собі – нову яхту
На військо мільярди
Там вкрасти неважко.

Як в казці з соломи
Й сміття бліндажі
От пост оборони!
Де йдуть вантажі?

Знов риба в томаті
Та тухла вода
Але всі тут «чисті».
Тут винна москва!

За газ і за ціни
За бабцю, що просить
Знов винні Афіни
І кризи висотні.

Книжки не друкують
Підручників мало?
Давайте спокійно
Чекати обвалу…

Он як завернули
Із «ге» знов цукерка
А ми - «проковтнули»
І вірим уперто.

Не сталось, не збулось
Й знов винні сторонні
То путін, то Меркель
То курс, то погода...

© Ірина Бжезінська

Артефакти війни

Артефакти війни в модерні
Наче фатум… Насіння сходить
На полях, що родили зерна
Бліндажі та окопи (Боже!) зводять

Де був сонях – тепер лиш міни
І ні яблук, а кулі в жменях
Поскладаєм в холодні сіни
Збережемо на потім. Темно.

Танки, броні-, колеса, гусінь
Із доріг поробили вирви.
Від села – лише школи кусень
Та болота довкруг по зливі.

Десь розбіглись коти, собаки
Ні тобі кукурік, ні звуку.
Лиш гармати,  гармати, гармати
Рве метал, розсипає смуту.

Наче сон, до сих пір не вірю
Що ось тут от була криниця
Й повно завжди дітей на подвір’ї
А тепер….
Боже, хай їм все це НЕ проститься…

© Ірина Бжезінська