суботу, квітня 30, 2016

ТИША


Така врочиста тиша - всходить паска
Навіть малеча стишилась... Дива
Росте солодке тісто... скоро свято
Тендітна тиша... там її нема

Там знов літають кулі та гранати
І на нулі як завше ... брязкіт, гул
Ніяке показове мінське паті
Не пособить...Стріляють зі всіх дул.

В новинах - втрати. Мар'їнка і Піски
Авдіїївка, Широкино... Війна
І тут вогонь зовсім не благодатний
Смертельний...Знову. Клята "тишина"!

Який Великдень буде там, в окопах?
В госпіталях, в родинах тих, хто там?
Хто щойно пережив тяжку утрату?
У відповідь - лиш тиша....  й небеса.

© Ірина Бжезінська


 

пʼятницю, квітня 29, 2016

Тепер з колиски діти знатимуть війну


Тепер з колиски діти знатимуть війну
І не на танчіки глядітимуть - на танки
Щовечір не казки подивляться до сну
Шукатимуть у тих новинах ... тата.

І лексика вже повна нових слів
Від "ескалації" й "зачистки" до "двохсотих"
Ракети, міномети, "Град" і "Грім"
Розтяжки... Небезпека... Гра недобра...

Дитинство їх у камуфляжний принт
Зафарбували там згори... наосліп
Бо сотні доль - статистика для них
В них інша гра, вони ж дядьки дорослі.

А тут - не гра, а тут - просте життя
Зманіпульоване й розкрадене в офшори
Тривога, скрута, все лише "туда"
Для перемоги...  Все для перемоги.

Тепер з колиски діти знатимуть війну...

© Ірина Бжезінська

вівторок, квітня 19, 2016

Контрасти

Як дві реальності, дві мапи
Війна і мир, добро і зло
Нещастя й радість, сміх і сльози
Як день і ніч... Метал і скло.
Як щось найвище й найбридкіше
Безсмертя й поруч смерть іде
Кохання й шал, ворон й лелека,
Як холод й спека...
Вверх? Впаде?
Контасти так разюче гострі
Червоне й чорне й білий цвіт
Весну тут також ждали в гості
Тепло. І якось легше всім..
Нікому форма не пасує
То все на публіку брехня
Але в життя, в їх сни майбутні
Підступно вкралася війна

І сниться їм не рідне місто
А глушить вибухів розряд
Не знаю де страшніше бути
Чи дома, тут... Чи в бліндажах

Батьки вже чисто посивіли
І я вже сива... Як цей цвіт
Часом чекати вже несила
Розпука. Безвість. Глупа злість.

Іще одна весна самотня
Вже відцвіла... Вже відійшла
Між чорним й білим так непросто
Лиш я, лиш ти і ця війна....

© Ірина Бжезінська

Квітневий день

Квітневий день іде до шлюбу
Квітковий флер летить увись
Пестливо сонце цвіт голубить
Лоскоче вітер. Мить, спинись!

Спинись, вдихни на повні груди
Торкнись у бруньках гілочок
Ти свідок ще одного чуда!
В смереках скаче потічок…

Весняне танго трунку й сили
Таке майстерне…  Бракне слів
Весна! Чекали та просили
Загостювати кілька днів…

© Ірина Бжезінська

вівторок, квітня 12, 2016

Правда лише одна



Безсилля. Тупе безсилля. Брешуть.
А ми ковтаємо і знову не вдавились.
Ми мовчимо. Тихо. Ницо. Низько.
Вони - влада. Ми - раби. По суті і по факту.

Армія. Війна. Статистика. Страшно.
Хто скаже правду, кому скаже, як скаже?
А хто почує? Та і чи варто
Боротися з системою,
Що має найвищий ступінь самовідтворення?

Мовчимо. Вони - брешуть, ми - ковтаємо.
Кожну годину. Кожного дня. Ще лізе.
Але там, де занадто затягнули швидше порветься.
Відчай дає нечувану відвагу.
Злість. Сміливість. Сила. Залізо.
Перемога буде за нами!

Лише вірте! Не їм а у себе!
Щодня, щохвилини, щомиті
Ми варті землі, на якій народилися
Ми будем тут жити
У мирі, в добробуті, в щасті!

Правда лише одна.
І її не сховати.
І правда за нами!

© Ірина Бжезінська

Вертайтеся!

І ріжуть тишу похапцем чужі АК
Земля сумирно глушить гради й смерчі
Вже не пшеничні, - мінні тут поля
До укриття. Скриплять надривно берці.

Як мерехтить в очах! Вогні. Вогні.Вогні.
Військова форма, гільзи,гільзи,гільзи.
І кожен день як сто останніх днів.
А жити треба, щоб не було пізно!

Ще треба світ побачити, людей
Зустріти ту єдину й неповторну
А потім в мирі народить дітей
І збудувати дім... Тому, тому повернусь!
***
Хай бережуть вас там молитви матерів
І Богородиця укриє омофором
Вертайтеся здорові і живі
Бо вас чекають, так чекають дома!

© Ірина Бжезінська

Хоч понад сили....



І знову обстріли і ДРГ і міни
І кожна ніч освячена в боях
І кожне слово щире, як молитва
І кожна хвиля (часу) чиста, як сльоза

І кожен день прожитий, як останній
І кожна мрія зведена на ніц
І лиш мета - велика, неподільна
Своя, моя, твоя... тепер й навік.

І хоч не зараз, але буде сонце
Хоч не сьогодні, але прийде мир
Хоч понад сили, але ми спроможні
Хоч понад віру, але Бог живий.

© Ірина Бжезінська