Ранок

часом просто несила

слабка уже, 

нерви, гормони

віриш, так би й сиділа

у хаті

дурні забобони

заборони, прокльони і трони

а мені б ти був поруч і трішки такої погоди

усе кубарем, виром

не встигнути

не перейняти

риска стала пунктиром

що завтра

хто ж годен те знати

упізнати, спіймати, зазнати

будем долю-недолю мов книгу старезну гортати

я дивую й дивуюся

кволі, слабкі

часом сильні

ні про що не шкодую

тікають думки

семимильно

сакрально, морально, банально

мріє вечір хутчіш огорнуть мою спальню.

ми в театрі абсурду

уперто

під саму завісу

чи принцеса чи монстр

нестерпно

ті ж ролі, ці ж лиця

сниться чиста водиця у бабціній диво-криниці

і так хочеться пити, так хочеться правди напиться.

та на ранок забудеться

смуток

розчиниться, зникне

раптом все іще збудеться

ну, не сьогодні

колись там...

по світам, по шляхам, по літам

йде новий день й несе чудеса.

© Ірина Бжезінська

Літній вітер

Колише вітер трав густе волосся

Лоскоче шиї велетнів-дерев
Гуляє досхочу у липи в гостях
Нап’ється меду, й знову за старе

Безпутно скине сіно із копиці

Розкине двором начиння старе
А потім враз притихне, розчиниться
І вже за мить – стодоли стріху рве.

Та лиш надвечір втомиться шаліти

Розпечений, як справжній літній день
Він спуститься до нас сюди, до річки
Й співатиме тужливих тих пісень…

© Ірина Бжезінська

Боже, Боже...

Боже, Боже! Скільки крові

Ще за волю ми проллєм…?
Скільки втратимо героїв?
Скільки нових віднайдем?

Боже, Боже! Що за кару

Ти на нас усіх послав
Звідки нелюдів отари?
Звідки влада яничар?

Боже, Боже! Молю, прошу

Ти терпів... Терпіли й ми
Сотні років, сотні кроків
Ми до дня оцього йшли!

Боже, Боже! Чуєш громи

Не із неба - на землі
Марширують у колонах
Нові бранці у бої.
 

Боже, Боже! Гамір, сльози

Душ невинних зорепад.
Покалічених героїв
Накриває рідний стяг.

Боже, Боже! Небо плаче

Копоть, дим, вогонь і лжа
У дебатах ділять землі
Хто почім, твоя-моя…

Боже, Боже! Досить версій

Книга, меч і хрест – вперед!
Мудрість, сила й чисте серце
Завжди разом - воля й честь!

Боже, Боже! Скільки крові

Ще за волю ми проллєм…?
Скільки втратимо героїв?
Скільки нових віднайдем?
 

© Ірина Бжезінська

Жасмин

Чуєш, ладо, вечоріє
Тінь вклякає, наче чад
Від акацій та жасмину
Білі крихти канонад.

Сиві хмари наче пави
Линуть повагом за пруг
Скоро спекою заграви
Запалає все довкруг.

Кажеш, там світає рано
Не моргнеш - уже і ніч.
Якось легше спека смалить
Не волого... Тут - горить.

Там - стріляють, тут - співають.
Львів й Донецьк. Різні світи.
Просто мить... Весна буяє
Там і тут цвіте жасмин.

Чуєш, брате, вечоріє
Тінь вклякає, наче чад
Видноколом рвуться в небо
Чорні згустки канонад.

© Ірина Бжезінська

ТИША

Така врочиста тиша - всходить паска
Навіть малеча стишилась... Дива
Росте солодке тісто... скоро свято
Тендітна тиша... там її нема

Там знов літають кулі та гранати
І на нулі як завше ... брязкіт, гул
Ніяке показове мінське паті
Не пособить...Стріляють зі всіх дул.

В новинах - втрати. Мар'їнка і Піски
Авдіїївка, Широкино... Війна
І тут вогонь зовсім не благодатний
Смертельний...Знову. Клята "тишина"!

Який Великдень буде там, в окопах?
В госпіталях, в родинах тих, хто там?
Хто щойно пережив тяжку утрату?
У відповідь - лиш тиша....  й небеса.

© Ірина Бжезінська


 

Тепер з колиски діти знатимуть війну

Тепер з колиски діти знатимуть війну
І не на танчіки глядітимуть - на танки
Щовечір не казки подивляться до сну
Шукатимуть у тих новинах ... тата.

І лексика вже повна нових слів
Від "ескалації" й "зачистки" до "двохсотих"
Ракети, міномети, "Град" і "Грім"
Розтяжки... Небезпека... Гра недобра...

Дитинство їх у камуфляжний принт
Зафарбували там згори... наосліп
Бо сотні доль - статистика для них
В них інша гра, вони ж дядьки дорослі.

А тут - не гра, а тут - просте життя
Зманіпульоване й розкрадене в офшори
Тривога, скрута, все лише "туда"
Для перемоги...  Все для перемоги.

Тепер з колиски діти знатимуть війну...

© Ірина Бжезінська

Контрасти

Як дві реальності, дві мапи

Війна і мир, добро і зло

Нещастя й радість, сміх і сльози

Як день і ніч... Метал і скло.

Як щось найвище й найбридкіше

Безсмертя й поруч смерть іде

Кохання й шал, ворон й лелека,

Як холод й спека...

Вверх? Впаде?

Контасти так разюче гострі

Червоне й чорне й білий цвіт

Весну тут також ждали в гості

Тепло. І якось легше всім..

Нікому форма не пасує

То все на публіку брехня

Але в життя, в їх сни майбутні

Підступно вкралася війна

І сниться їм не рідне місто

А глушить вибухів розряд

Не знаю де страшніше бути

Чи дома, тут... Чи в бліндажах

Батьки вже чисто посивіли

І я вже сива... Як цей цвіт

Часом чекати вже несила

Розпука. Безвість. Глупа злість.

Іще одна весна самотня

Вже відцвіла... Вже відійшла

Між чорним й білим так непросто

Лиш я, лиш ти і ця війна....

© Ірина Бжезінська