а літо буяє...

не висипаюсь. читаю. п'ю каву.
а літо буяє, вже вдруге скосили трави.

акації, липи... а зараз піони у цвіті
на кожному розі - трускавки й букетики квітів.

спекотно і вітряно, часом короткі грози
задухи і холоду порівну зважені дози.

з роботи додому, із дому - робота та й годі
субота, неділя всі хатні, турбот аж удосталь.

новини не дивлюсь, часом серіал і читаю
зовсім не засмагла, усе ще на літо чекаю

не висипаюсь. читаю. п'ю каву.
а літо буяє, вже вдруге скосили трави.

© Ірина Бжезінська

Живу... доки творяться дні

Я не вірю у рай та у пекло
І не вірю в безсмертя душі
Але знаю достоту напевне
Як родився, то значить - живи!

В лабіринті думок та емоцій
У буденності слів та хвилин
Переможені та переможці
Шлях торують до вищих вершин.

Розгортається світ монополій
Над-траге..., Над-комедії, Над...
Б'ються склянки, люстерка та долі
Розчиняється в вічності час

Розгортаються цілі романи
Розбудовують цілі міста
Закидаються пошти листами
Без імен, без адрес і без сна...

А життя - це краплинка на гіллі
Теплий погляд і легке "бувай"
Це метелик з очими на крилах
Та веселка з дороги у гай.

Це корицею зрошена кава
Гарна книжка чи пісня нова
Для добра не потрібна підстава
Обійми - і літає душа.

Я не вірю у рай та у пекло
І не вірю в безсмертя душі
Сонце світить допоки не смеркне
Я живу - доки творяться дні...

© Ірина Бжезінська

Букет ромашок

Ти знаєш, не люблю химеру розкоші
Мені милиші щирість й простота
Хтось любить орхідеї й звабу рожі
А я ж закохана в ромашкові поля.

Я люблю вітер, що лоскоче трави
Метеликів і джмелів барвистий рій
Опівдні, як гаряче сонце вшкварить
Ховаюсь в тінь старих-старих дубів.

І так вже на душі прозоро й дзвінко
Так кришталево чисто, наче рай
В цю мить я - Всесвіт, мудра, віковічна
Я – океан. Повір мені й пірнай.

Радію з квітів, мов мала дитина
Торкаюся, вдихаю … тріпочу
Цей подарунок – справжнє, чуєш, справжнє диво.
Люблю тебе, ти знаєш, як люблю.

© Ірина Бжезінська

Торнадо життя

Мов торнадо засмоктують клопоти
Механічність щоденних справ...
А мені так бракує сонечка
Й щирих слів про кохання дар.

Все розписано в плани, графіки
Дім, робота - маршрутний лист
А мені так бракує захисту
І тебе, щоб мене беріг.

Всі надмудрі ну аж до оскоми
Закордонних слівець вояж...
А мені б лише знати - ти поруч
З морем ластиться теплий пляж.

Ми репостимо, лайкаєм, постимо
І записуєм це у віш-лист.
А мені так бракує простору
І букету...ромашки й ірис.

Не цінуємо лиш все оцінюєм
І купуємо та продаєм
А мені так кортить скупатися
Під оцим проливним дощем...

Соціальні і вкрай урбанічні
Професійні, успішні "цабе".
А в душі десь глибоко гніздиться
Тихий страх, що намарно те все...

© Ірина Бжезінська

Щастя...

Дозволь собі ковтнути щастя
Скуштуй побільше неба й сонця
Все буде добре, буде вчасно
Не оглядайся, йди наосліп.

Шукай в моменті унікальність
Красу, тепло, гостинність світу
Вплітай в тонку нову реальність
І посміхайся! Людям, квітам!

Ще стільки буде смутку й горя
Невдач і осуду та бруду.
Ти ж будь собою, будь собою
Цінуй, люби, твори, вір в чудо.

Дозволь собі ковтнути щастя
Смакуй життя коштовний напій
Як би не було - стане краще
Щодень - це дар! Радій і дякую!

© Ірина Бжезінська

Коли...

коли летить все шкереберть

й бракує кисню у повітрі 

і все вирішує момент

або вперед, або ступися

коли за хвилю вже фінал

паде як фатум, як прокляття

ось-ось почнеться пишний бал

а в мене ще немає плаття

ще список непочатих справ

а часу як завжди замало

хтось би усе начарував

та не мені, але не зараз

я зупинюсь, земля і вись

такі врочисто неймовірні

коли летить все шкереберть

мене врятує просто віра...

МИ!

А ми такі ж незграбні в своїх мріях
І ще до піру віримо в дива
І любимось і сваримось без міри
Цілуємось на вулицях в уста.

Регочемо, лоскочемось, дурієм
Тримаємось за руки просто так
Говоримо лишень про те, що нині
Ховаємось в кав'ярнях по кутках.

На вечір п'ємо каву з шоколадом
На ранок круасани й чорний чай
І губимось серед старих кварталів
Й знаходимось ... у візаві в очах.

Такі дорослі та неначе діти
Бешкетні, норовливі, запальні...
Холодні ще, лиш трішки відігріті...
Навпіл лиш Я ... та разом ціле МИ!

© Ірина Бжезінська