Мені б цю зиму просто пережити....

Мені б цю зиму просто пережити
Пройти так хутко, ніби й не було
Забути сніг розкиданий, мов крихти
Сиве пасмо, що впало на чоло.

Зігрітися б, бо спогади морозять
Хочу відлиги, хочу барв життя!
А ми такі затяті та ворожі...
А ще зима! А ще оця зима!

Мені б цю зиму просто пережити
Розбити дні на друзки наче скло
Закреслити, забути, розлюбити
Пройти так хутко, ніби й не було...

Вік має значення...

Вік має значення, вік завжди має значення
Та це не вирок і вже точно не тавро
Це каталог з набутого і втраченого
Скарбниця досвіду, пригодницьке кіно…

Вік має значення, вік завжди має значення
Він мов фундамент на котрому дім росте
І хай довкола бурі крутять вдачею
Всередині щось гріє і хтось жде…

Вік має значення, вік завжди має значення
Та більше важить те, що у душі
Біжу на зустріч дню. як на побачення
І дякую за все, за всіх, за всі…

Намисто життя

Нанизую роки мов перли

І кожен з них - справжній шедевр

Хоч десь позолота вже стерлась

А в інших надщерблений верх...

Одні ще блискучі, мов сонце...

А інші - похмурі, мов ніч...

Та кожна - це стежка до серця

У кожній історії, зміст....

Нанизую роки, мов перли

Складаю намисто життя

Приміряю - личить, напевне...

Яке б не було, в тому - я.

© Ірина Бжезінська

Приходить осінь гордо....

Приходить осінь гордо, не ховаючись
І зразу оглядає посаг свій
Полічить айстри, позбирає яблука
Закрутить листя у міцний сувій.

Умиє ранок прохолодним дощиком
Зігріє ковдрою з туману та роси
Гриби, горіхи - все збира до кошику
Залишить в полі жовті гарбузи...

На вечір буде з вітрами буянити
По ночам лоскотатиме сади
І так забавиться - аж личко зарум'яніє
Тоді попросить: "Зимо, остуди".

© Ірина Бжезінська

Зима, осінь, літо, весна...

В очах – зима, у душах – осінь

Спекотне літо в голові…

І тільки серце йде наосліп

Складаючи вірші весні.

І лиш воно ще вірить, кличе

Шукає вдень і уночі…

В очах – зима, у душах – осінь

Гарячий безлад в голові…

Ох серце, серце, пташко сива

Про що твої сумні пісні?

Хто їх почує , хто оцінить?

Хто скаже «так»? Хто скаже «ні?

Але співай, співай до ранку!

Про дивен цвіт, про зорепад

Про акварель вогких серпанків

Над косовицею в житах…

Про ніжність пелюстків троянди

Про сильних крил орлів розмах

Про виноград, що мов гірлянди

Прикрасив арку у пітьмах…

А ще про дощ і громовицю

Старезних вільх сережок дзвін

Про ніч, коли ніяк не спиться

Про мить, що схопиш наче скрін.

В очах – зима, у душах – осінь

Спекотне літо в голові…

І тільки серце йде наосліп

Складаючи вірші весні.

© Ірина Бжезінська

Цвітуть півонії

Півонії танцюють білий вальс
Пелюстки інкрустують груди, плечі
Пекучі, мов вина міцний кришталь
Легкі, як літній дощик понад вечір...

Як оксамит, як королівський шовк
Торкаюсь, обіймаю й розчиняюсь
Їх аромат - корона із корон
Я королева з тим, кого кохаю.

На раз-два-три йде обертом земля
В обійми долі падає планета
І трави, квіти, листя - все кружля
Цвітуть півонії. Обплутують тенета...

© Ірина Бжезінська

Для щастя...

Знаєш, коханий,

Для щастя нам треба так мало…

Весну духмяну

Й до неї горняточко кави…

Ранок без поспіху

Вечір тягучий і тихий

Посмішку твою

І музику… в пісню сповиту.

Можна без слів

Досить погляду, дотику, жесту

Кожен із днів

Мов складніше завдання із квесту.

Кожне із слів

Надпорожнє, якщо не про тебе

Кожен з нас тлів

Але разом ми – вогнище в небо!

Знаєш, коханий,

Для щастя нам треба так мало…

Весну духмяну

Й до неї горняточко кави…

© Ірина Бжезінська