четвер, червня 11, 2020

Щастя





Мої очі - каламутний став
Твої очі - то безкає небо
Моя вдача - згарище заграв
Ти - світанок... Муза для поета.
Може все то тільки жарт богів
Виверт долі, збіг обставин, фатум...
Знаєш, мить цінніша від років.
Мить безумства й серця ультиматум
- Щастя.




© Ірина Бжезінська

неділю, травня 31, 2020

Ночі-вітряки


Кричу до ночі,
Ночі-вітряки
Їх не побореш...
Та й не оминути.

Мо хто наврочив?
Нашептав біди.
Заплів шляхи
В слова налив отрути.

Заплющу очі
Серце зупиню
Застигну камнем
Без чуття і руху.

Лети де хочеш
Хочеш - не лети.
Ти - світу славень
Літній дощ в задуху.

А я - то обрій
Риска на чолі
Далеке "до"...
І почорніле "після"

Дощі холодні
То мої сліди...
Мій бог помер...
Помер і не вознісся.

Кричу до ночі,
Ночі-вітряки
Їх не побореш...
Та й не оминути.

Лети де хочеш
Хочеш - не лети.
Лише зніми
З душі кохання пута.

© Ірина Бжезінська

вівторок, травня 12, 2020

Наддраматично...


Міряю кроками простір
Серце вистукує такт
Все так примарно, непросто
Навіть погода - мов знак.

Чорний екран телефону
Скоро фінал, апогей
Будуть і жертви й герої
Я або ти як трофей.

Пауза надраматична
Звук по спіралі летить
Мить важливіша за вічність
Та, коли серце щемить...

© Ірина Бжезінська

четвер, квітня 16, 2020

Шовкова тиша




Закутаюсь в тишу - шовкову холодну шаль
Ховаються тіні... Примари підходять ближче
І вже не важливо кому хто і що прощав
Ніхто не цілує... Ніхто не чекає, не кличе.

Прикута кайданками років, кайданками сліз
Всі кадри невдалі, всі плівки засвічені... шкода
Колись було легше, колись ми були молоді
Тоді не зустрілись...А зараз ... чи буде нагода?

Не молюсь, не прошу... і навіть не крию образ
На долю що дала слова та не дала любові...
Закутаюсь в тишу... всіх тих непромовлених фраз
Обгорнуся шаллю... Холодні обійми шовкові...

© Ірина Бжезінська

вівторок, квітня 07, 2020

Ми народимось знову


Ми народимось знову колись ... аби просто кохати
І впізнаємось зразу... Бо бачу тебе я наскірізь
Може я буду птахою, ти будеш кленом крислатим
Ми співатимем сонцю... Кохання летітиме ввись.

Або стану рікою... Холодним і сильним потоком
Ти прокинешся вітром... Зірвешся, мов сокіл зі скал
Закружляєм в танку... На танцполі із лілій й осоки
Шепотімеш на вушко... що так ще ніхто не кохав.

Може ти станеш сном... з понеділка...чи от на неділю...
Стану ніччю тобі... Запалаю полярним вогнем.
Ми крутитимем фільми статі-престарі чорно-білі
Про все те що шукали і може нарешті знайдем....

Ми народимось знову колись... аби просто кохати...

© Ірина Бжезінська

пʼятницю, квітня 03, 2020

А ніч пливе...

А ніч пливе... мов пава течією
Гортає тиша партитуру мрій
І мить крихка... мов нариси пастеллю
Наче молитва... Ти і я. Амінь.

А ніч пливе... запалюються зорі
Танцює вітерець по гребні хвиль
Звучить душі прощання в ля мінорі
Проймає холод аж до сухожить....

А ніч пливе...

© Ірина Бжезінська

неділю, березня 22, 2020

...



Квітнуть вже верби на повну
Гарно ж! А я у журбі
Вию мов вовком на повню
В клітці самотності й лжи.

День розчиняється ніччю
Ніч перестрибує дні
Крик перехоплює відчай
Вени - мов зрізані пні.

Скрапує віра у келих
Слів каламутний заміс
Людство вже кинуло жереб
Жінка ... заплутує слід.

© Ірина Бжезінська