Осколки

Час відкривати карти й сни
І спростувати зводи й толки
Бо йду вперед немов по склі
А сум під шкіру суне голки.

Чи я не та чи ти не той
Чи ми якісь незграбні, ниці
Палає серця горизонт
І душі рвуться ввись, як птиці.

А за туманами - дощі
А за дощами - безкінечкність
Ми так заплутали сліди
Що вже згубили шлях до втечі.

А час розкрити карти й сни
І спростувати зводи й толки
Пробач... пробач і відпусти
Нащо тобі мене осколки?

© Ірина Бжезінська

Чи можу я бути слабкою?

Чи можу я бути слабкою?
Чи можу ридати навзрид?
Розбита, розчавлена, квола
Безсила... без слів і молитв.

Без віри... у правду, у завтра
Маркітна... як небо в грозу
Краплини дощу наче мантра
На сум, на печаль і журбу...

Чи можу я бути нещасна?
Ховатись від всього, від всіх
Спіткнутись, зашпортатись, впасти
Зустрівши ворожість і сміх...

Чи можу одягнута в чорне
Розсипатись пилом...в багно
Бо дійсність жорстока й потворна
І завтра - те саме кіно.

Чи можу, чи можу, чи можу
Болить...аж у душу пече
Чи зможу знести оцю ношу
Сказати: Та то все пусте...

Чи зможу, чи зможу, чи зможу
Бодай ще на день, ще хоч раз
Повірити... Знов будуть грози
А потім- озону екстаз....

© Ірина Бжезінська

Смуток

Смуток...холодний, сизий

Наче із гір туман.
Роси впадуть донизу
Висохне сліз лиман.

Сонце розвіє хмари
День розчаклує ніч
Часу завжди замало
Правда - то пил узбіч.

А по дорозі вгору
Чи по дорозі вниз
Сум поганяє горе
Регіт колише сміх

Квітнуть чабрець та мальви
Гори димлять...поглянь
Ми лише тінь любові
Згублено стежку в рай.

Смуток ...холодний, сизий
Наче із гір туман.
Роси впадуть донизу
Висохне сліз лиман.

© Ірина Бжезінська

Озеро пам’яті

Міцно зажмурюсь на хвилю 
Може спаде ця мара 

Озеро пам’яті синє…
Манить його глибина.

Хвилями котяться брижі
Погляд, півслова, на пів
Діляться миті і милі
Ну а серця й поготів.

Хмари снують навіжені
Часом періщать дощі
Озера води священні
Бо джерело – у душі.

Бо в глибині під намулом
Там де самотність і лід
Тиха молитва заснула
Й сниться їй…мрії політ!

© Ірина Бжезінська

Книжка пахне тобою

Книжка пахне тобою
Легким, прозорим смутком
Крапелька відчаю й болю
Пристрасть обіймів, цілунків...

Базова нота - вдячність
Посмішка, тепле слово
Шлейфом злети й невдачі
І розкриття - в любові.

Кілька пелюсток віри
Дрібка терпкої зради
Ще - доброти без міри
І благородства правди....

Книжка пахне тобою...
Останні акорди - зливи
Дощ над похмурим Львовом
І блискавки вічної сили.

© Ірина Бжезінська

Щастя

Мої очі - каламутний став
Твої очі - то безкає небо
Моя вдача - згарище заграв
Ти - світанок... Муза для поета.
Може все то тільки жарт богів
Виверт долі, збіг обставин, фатум...
Знаєш, мить цінніша від років.
Мить безумства й серця ультиматум
- Щастя.




© Ірина Бжезінська

Ночі-вітряки

Кричу до ночі,
Ночі-вітряки
Їх не побореш...
Та й не оминути.

Мо хто наврочив?
Нашептав біди.
Заплів шляхи
В слова налив отрути.

Заплющу очі
Серце зупиню
Застигну камнем
Без чуття і руху.

Лети де хочеш
Хочеш - не лети.
Ти - світу славень
Літній дощ в задуху.

А я - то обрій
Риска на чолі
Далеке "до"...
І почорніле "після"

Дощі холодні
То мої сліди...
Мій бог помер...
Помер і не вознісся.

Кричу до ночі,
Ночі-вітряки
Їх не побореш...
Та й не оминути.

Лети де хочеш
Хочеш - не лети.
Лише зніми
З душі кохання пута.

© Ірина Бжезінська