Бодай на спогад

Мені б тебе...Окраєчок, краплинку
Бодай на мить, на погляд, лиш на крок
Я привідкрию душу на шпаринку
І вивітрюсь...як дим від цигарок.


Я загублюсь між зір, планет. галактик
І буду вічна, як оця печаль...
Залиш мені себе...бодай лиш клаптик
Бодай на спогад... легкий, як ця шаль.

© Ірина Бжезінська

Хвилина, день, до повної розпуки
торочеться життя, як полотно
і вицвили на ньому згадки й звуки
шкребоче гілля тихо у вікно...

і оце сіре, блякле і порожнє
і оце нице, лживе і страшне
і все воно таке наскрізь безбожне
та має силу... квітне і росте

я вивчила сюжет напам'ять, знаю
хто де злукавить і підставить знов
і хто на чорне - біле знову в очі скаже
ненависть одягне в святу любов.

мені занадто...вивертів і трунків
і напівправди і напівжиття
я хочу тиші...і на цім обрусі
мережкою стелити каяття...

© Ірина Бжезінська

Скажи мені, а що, якщо запізно?

 

Скажи мені, а що, якщо запізно?
Якщо намарно висипався цвіт
І просто на чиюсь потіху, славу
Життя згорить у топці лихоліть.

А що, якщо не зміниться, не зміниш,
А що, якщо минуле не мине
І завтра сипане торішнім снігом
І все останнє доля відбере?

Скажи мені, а що, якщо намарне...

© Ірина Бжезінська

Осколки

Час відкривати карти й сни
І спростувати зводи й толки
Бо йду вперед немов по склі
А сум під шкіру суне голки.

Чи я не та чи ти не той
Чи ми якісь незграбні, ниці
Палає серця горизонт
І душі рвуться ввись, як птиці.

А за туманами - дощі
А за дощами - безкінечкність
Ми так заплутали сліди
Що вже згубили шлях до втечі.

А час розкрити карти й сни
І спростувати зводи й толки
Пробач... пробач і відпусти
Нащо тобі мене осколки?

© Ірина Бжезінська

Чи можу я бути слабкою?

Чи можу я бути слабкою?
Чи можу ридати навзрид?
Розбита, розчавлена, квола
Безсила... без слів і молитв.

Без віри... у правду, у завтра
Маркітна... як небо в грозу
Краплини дощу наче мантра
На сум, на печаль і журбу...

Чи можу я бути нещасна?
Ховатись від всього, від всіх
Спіткнутись, зашпортатись, впасти
Зустрівши ворожість і сміх...

Чи можу одягнута в чорне
Розсипатись пилом...в багно
Бо дійсність жорстока й потворна
І завтра - те саме кіно.

Чи можу, чи можу, чи можу
Болить...аж у душу пече
Чи зможу знести оцю ношу
Сказати: Та то все пусте...

Чи зможу, чи зможу, чи зможу
Бодай ще на день, ще хоч раз
Повірити... Знов будуть грози
А потім- озону екстаз....

© Ірина Бжезінська

Смуток

Смуток...холодний, сизий

Наче із гір туман.
Роси впадуть донизу
Висохне сліз лиман.

Сонце розвіє хмари
День розчаклує ніч
Часу завжди замало
Правда - то пил узбіч.

А по дорозі вгору
Чи по дорозі вниз
Сум поганяє горе
Регіт колише сміх

Квітнуть чабрець та мальви
Гори димлять...поглянь
Ми лише тінь любові
Згублено стежку в рай.

Смуток ...холодний, сизий
Наче із гір туман.
Роси впадуть донизу
Висохне сліз лиман.

© Ірина Бжезінська

Озеро пам’яті

Міцно зажмурюсь на хвилю 
Може спаде ця мара 

Озеро пам’яті синє…
Манить його глибина.

Хвилями котяться брижі
Погляд, півслова, на пів
Діляться миті і милі
Ну а серця й поготів.

Хмари снують навіжені
Часом періщать дощі
Озера води священні
Бо джерело – у душі.

Бо в глибині під намулом
Там де самотність і лід
Тиха молитва заснула
Й сниться їй…мрії політ!

© Ірина Бжезінська