Боже, який же твій задум?

 

Боже, який же твій задум
Чом я ніяк не збагну
Нащо ці втрати і зради
Маки в гіркім полину?

Біль, що вкоптився у душу
Зверху, навколо, на дні.
Небо, відбите в калюжі
Нащо ці грози весні?

Боже, який же твій задум?
Може направ, підкажи.
Часом бракує відваги
Зраджують сили і сни.

І так замало повітря
І закоротке життя...
А так багато жахіття
Мотлоху, дрантя, сміття...

Боже, який же твій задум?

© Ірина Бжезінська

Раптовий сум.

Раптовий сум.
Раптовий дощ у травні.
Раптовий вітер і раптова смерть.
Дратує шум
Забиті серця ставні
І все навколо випалене вщенть.

Раптовий біль
Бездумних слів поспішність
І ця любов неначе атавізм.
Душа то ціль
Пробита знов наскрізно
Ніяк не втямлю долі механізм.

Раптовий вірш
Раптовий грім гармати
Раптова слабкість аж до німоти.
Продам за гріш
Всі почуття і втрати
Віддам задармо....тільки забери.

© Ірина Бжезінська

А здавалося...

А здавалося - все попереду
Ще встигаємо. Вгору і вшир
Мрій збираєм химерні череди
І женемо на випас...в мир.

І так повагом, так без поспіху
Що не видно ні краю, ні дна.
Тільки губляться роки, постаті
І пустими стають слова.

А здавалося - вмієм, можемо
І підкоримо свій Парнас...
Тільки гори такі неходжені
Тільки небо...сміється з нас.

© Ірина Бжезінська

Жити...

 

Просто...давай відверто
Бо щогодини, щомиті
Сотні нагод померти
І лиш єдина - жити.

Сотні нагод проклясти
І тисячі - не любити
І ще мільйон - пропасти
І лиш єдина - жити

І навмання почасти
Йдемо по линві світу
Серце боїться впасти
Душа обирає - жити.

І ця весна мов пастка
Долю не обдурити.
Сотні нагод померти
Та лиш єдина - жити.

© Ірина Бжезінська

Цвіти!

 

Смолоскипи зір в пустелі ночі
Дме холодний зайда-вітрюган
Зачіпає, дражницься, лоскоче
Насипає цвіту повний жбан.

І до ранку, скільки буде сили
Бруньки розриватимуть лузгу
Ця весна...розбещена і хтива
Землю пестить, горне....украду.

Украду, візьму і зацілую
Не тікай, не крийся, не мовчи.
Воскресай ...на диво ждати всує
І цвіти...задля життя...Цвіти!

© Ірина Бжезінська

Воліло б серце ...

Волів би місяць більше не світити
Сховати втому, монотонність, жаль
Неначе попіл з цигарок струсити
Минуле...
Йди, біжи, тікай!

Воліло б сонце більше не світити
Бо стільки зла, нечесності, біди
Не бачити б, не чути, не горіти
Добами...
Злись, лютуй, кричи!

Воліло б серце більше не любити...

© Ірина Бжезінська

Буває кохання-крила

Буває кохання-крила
А в когось кохання-мука
Комусь є кохання-сила
А поряд кохання-розпука.

Часом є кохання-квітка
А може кохання-мрія
Для когось кохання-клітка
Для іншого - ейфорія.

Кохання часами спокій
А потім кохання-грози
Всесильне і наджорстоке
Образи, прокльони, сльози.

Кохання...

© Ірина Бжезінська