хвилини скапують як кров
із серця, зраненого часом
мій сум, мій біль, моя любов
наповнюють незриму чашу
зтупилось лезо, згас вогонь
захмарилось блакитне небо
збирає осінь листя шпон
і вже не пахне в полі мята
стояти осторонь мені
якось незвично, некомфортно
та серце втомлене в борні
шукає тиші і спокою...
а час іде... незримий змій
в очах його роки, століття
заплутані безглуздям днів
зугублених у мрій суцвіттях...
Немає коментарів:
Дописати коментар