А люди мовчать...

А люди мовчать...як завше, за звичаєм...просто, звичайно

А люди мовчать, чомусь не лякає іх крик?

Комусь зараз важко, і лячно і, може, востаннє

Він кличе на поміч... О, люде глухий, схаменись!

Ну скільки іще тобі треба і крові і болі?

Скількох ще віддаш на поталу своім ворогам?

Чому заховався в своіх позолочених храмах

Все просиш когось, але сам ти, чому не здолав?

Чому не пішов в бій за правду, за волю, за небо

Яке над землею щоденно колише гаї?

Чому обговорюєш всіх та печешся лиш тільки про себе?

Збираєш у клуню земнії та тлінні скарби...

Чому серце стало наскрізно просякнуте льодом?

Байдужістю й спокоєм... Думаєш, все промине?

Чи може коли вже не стане довкола свободи

Й до тебе у хату те чорнеє горе прийде?

А люди мовчать... В кутках нарікають на долю

На землю, погоду, дороги, на ціни й бензин...

І поруч проходять повз вдів, повз сухі огорожі...

Не бачать ні сиріт, ні згорблених старістю спин...

© Ірина Бжезінська